Приватизація: розвиток чи марнотратство?

Джерело: https://e-tender.ua/news/privatizaciya-2020-pidsumki-vid-dfm-559

Нову концепцію реформи приватизації було представлено нещодавно на засіданні Національної ради реформ. А тим часом сама ідея приватизації продовжує розділяти суспільство на два протилежні табори.

Так, перші вважають, що продаж підприємств у приватну власність – це добре, адже це забезпечить доходи бюджету. Окрім того, приватні власники є більш ефективними господарями, ніж держава.

Інші переконані, що у власності держави необхідно залишити якнайбільше об’єктів та відродити їх.

Обидві сторони мають певну рацію. Наведемо деякі факти.

• На початок 2020 року в Україні налічувалась найбільша кількість державних підприємств у світі – 3 733, з яких 1261 підприємство потребує ліквідації, а під приватизацію підпадає 1006 підприємств. При цьому управління ними здійснює 60 владних органів.

• За останні 15 років ФДМУ передав на приватизацію 93 підприємства. В той час як за п'ять місяців 2020 року оголошено понад 800 аукціонів;

• Завдяки приватизації до бюджету за п'ять місяців 2020 року перераховано 500 мільйонів гривень,

• Кожне п’яте державне підприємство  – збиткове, заборгованість лише по зарплаті в таких структурах становить 2,9 млрд грн.

https://e-tender.ua/news/privatizaciya-2020-pidsumki-vid-dfm-559

Є чимало прикладів, коли при порівнянні підприємств однієї сфери,  які працюють на одному ринку, маємо збиткове державне та прибуткове приватне. Яскравий приклад – сфера відпочинку: якщо приватні готельні заклади   отримують прибуток, то  державні досить часто мають застарілий вигляд та переважно збиткові.

Справедливо зауважити, що причина збитковості далеко не завжди у неефективному управлінні, розкраданні майна –  законодавство встановлює досить багато умов, обмежень для операцій з державним майном, визначає особливості встановлення цін та оподаткування. Тому об’єктам, що перебувають у державній власності, важко конкурувати з «приватниками», для яких умови функціонування у порівнянні простіші. Але якщо такі об’єкти як готелі є привабливими для інвестора, то дуже багато підприємств мають борги, збитки. Їх занадто важко реанімувати, тому намір щодо масштабів приватизації  далеко не завжди стає реальністю.

Недовіра до приватизації збоку суспільства цілком зрозуміла. Всі добре пам’ятають 90-ті, коли наша держава, яка мала потужні підприємства, за кілька років залишилась з руїнами. Приватні власники вмить перетворили щось на металобрухт, щось розпродали частинами, комусь була просто цікава земельна ділянка, а хтось просто не вмів управляти. Вижили одиниці.

Іншим показовим прикладом є приватизація комбінату «Криворіжсталь». Угода принесла державі 24,2 млрд грн або 4,8 млрд дол. за тодішнім курсом. Підтверджений факт: з моменту приватизації до підприємства надійшло 867,6 млн дол. Інвестицій – майже на 370 млн дол. більше, ніж передбачалось договором купівлі-продажу. Це дозволило суттєво модернізувати виробничі потужності. Разом з тим, не вирішеними або вирішеними незадовільно є питання соціальної сфери підприємства, збереження робочих місць та особливо – екології.

Одна із головних причин того, що відбулося, – недосконалість чинного законодавства.

Нове законодавство містить ряд позитивних моментів. Наприклад, всі об'єкти малої приватизації  продаються виключно через аукціони ProZorro.Продажі. Ця система побудована на принципах повної прозорості – оприлюднення переліків об’єктів, оголошення умов, проведення аукціонів та визначення переможців – все це відбувається публічно і відкрито для повного уникнення корупції. До об’єктів «малої» приватизації належать єдині майнові комплекси державних підприємств та пакети акцій, об’єкти незавершеного будівництва і соціально-культурного призначення, окреме рухоме та нерухоме майно, вартість яких не перевищує 250 млн грн.

https://privatization.gov.ua/yak-kupyty-ob-yekt/

В той же час для успішної приватизації, на мій погляд, необхідно, щоб чинне законодавство містило додаткові норми:

• можливість зміни чи закріплення збереження цільового призначення об’єкта;

• умови подальшого існування об’єкта. Наприклад, якщо це підприємство -  то збереження робочих місць, забезпечення діяльності тощо;

• державний контроль та притягнення до відповідальності у разі, якщо внаслідок приватизації відбулось звільнення працівників чи змінено цільове призначення;

• розірвання угоди та виплати компенсацій у випадку, якщо внаслідок приватизації відбулись події, які несуть шкоду, загрозу суспільним або державним інтересам.

Чи потрібна приватизація? Так, якщо вона відбуватиметься із урахуванням наведених вище вимог. Адже наслідки неефективного державного управління об’єктами ми бачимо на кожному кроці – занедбані будівлі, підприємства-банкроти, люди, яким не виплатили заробітну плату. І якщо з’являється ефективний власник, є  шанс,  що на місці занедбаних об’єктів будуть  сучасні підприємства, виникнуть нові робочі місця. І саме за це треба боротись.

 Бойкотуючи приватизацію, треба брати відповідальність за те, що незабаром такий об’єкт «державний», «наш», а реально часто нічий,  може поповнити список нікому не потрібних руїн.