Відкриті списки (преференційне голосування)

Суть відкритих списків (преференційного голосування) полягає у тому, що виборець голосує двічі – раз він обирає свою партію, другий раз – політика цієї партії, якому він надає перевагу. Як ми дізнаємося далі – цей механізм по-різному реалізовується у різних країнах-сусідах. Схематично ж це можна зобразити так:

Партія 1	Список партії 1
	Кандидат А
	Кандидат Б
	…
	Кандидат n
Партія 2 +	Список партії 2
	Кандидат В
	Кандидат Г
	…
	Кандидат m +
…
Партія Х	Список партії Х
	Кандидат Д
	Кандидат Е
	…
	Кандидат k

Це означає, що виборець обирає Партію 2, і «підіймає по списку» кандидата m.

В результаті відбувається не лише змагання між партіями, а й перерозподіл місць у списках самими виборцями. Звісно мінус – це складніша процедура підрахунку, але це плата за досконалішу демократію. До того ж все більше і більше країн вводять електронне голосування.

Такий нюанс – можуть висуватися «незалежні кандидати» - як не йдуть від жодної із партій – у бюлетені вони записані окремим списком під графою «Незалежні кандидати».

Якщо спиратися на досвід європейських країн, у яких ми запозичуємо розглядуваний тут механізм, то у них не має графи «Не підтримую жодного». На мою ж думку, така графа має бути обов’язково. І тут я підтримую пана Яценюка, який пропонував Законопроект, який передбачає, що якщо графа «проти всіх» набрала більше ніж кандидати (ліричний відступ – особливо у президентських виборах), то проводяться повторні вибори без кандидатів, які програли «противсіху».

В результаті ж преференційного голосування до парламенту потрапляються ті партії, кого обрав виборець і ті кандидати із цих партій, яких підтримав виборець. Таким чином виборець має змогу впливати на формування списків і навіть партійну політику.

 

Розглянемо як цей механізм реалізовується у країнах Європи. Практично всі розглянуті нижче країни поділені на багатомандатні округи, в кожному із яких партія формує свій міні-список. На мою думку, поділ на округи – не найкраща ідея.

 

Естонія

В Естонії виборець на дільниці отримує бюлетень, у якому є вільне віконце для номера кандидата і список, в якому наведені партії і їх кандидати в цьому окрузі, а також незалежні кандидати. Кожен кандидат має свій окремий номер. Саме цей номер виборець вписує в бюлетень і кидає до урни, тим самим партія набирає певний відсоток голосів, а цей кандидат просувається по списку вверх і має більші шанси пройти до парламенту ніж його однопартійці.

Латвія. Польща. Румунія.

Ці країни ми розглянемо разом, оскільки механізм у них схожий.

Виборець отримує певну кількість бюлетенів, яка рівна кількості партій + незалежні кандидати, а також спеціальний конверт. Зайшовши до кабінки, виборець обирає лише один бюлетень, в якому написаний список партії, за яку він голосує, обирає вже в списку партії свого кандидата серед його однопартійців,  ставить напроти нього позначку, запаковує лише один бюлетень-список до конверту і кидає конверт до урни. Інші ж списки просто не використовує. Таким чином він, знову ж таки, проголосував і за свою партію і за кандидата із цієї партії.

Потім при підрахунку голосів враховується як відсоток голосів, набраних партією, так і рейтинг кандидата в цій партії, у разі, якщо він набрав більше сим патиків ніж його однопартійці, що стоять у списку попереду, має шанси зайти в парламент перед ними.

Отак, якщо дивитися схематично, виглядає система відкритих списків (преференційне голосування), яка складніша у своєму підрахунку, проте ефективніша, на мою думку у своєму результаті.

Чекаю на Ваші думки із цього приводу.