Коронавірус як лакмусовий папірець армагедца…
Що буде якщо...
Якось моя мама прийшла додому схвильована і говорить:
- Я щойно була в АТБ, там якраз вивезли хліб по соціальній ціні. Люди влаштували метушню, яка ледь не дійшла до бійки. Притому, що коли хліба вистачило всім, а коли метушня розсосалася на полицях ще зосталося багато хліба до кінця дня.
Я відповіла щось про безкоштовні вареники і бліни на лопаті. Мама замість підтримати мій гумор серйозно відповіла:
- Я подумала – а що якщо не банально дешевий хліб, а щось серйозніше? Той же Голодомор знову? Війна?
Дійсно – ми приречена
країна. Ми повністю неготові до жодних викликів!
В нас панує повна недовіра до офіційних джерел. Проте ми довіряємо «Вся правда
про…Ето шок!». Ми про зміни і реформи судимо з сумнівної преси майстрів
заголовків! Проте практично ніхто не заходить на відкритий ресурс rada.gov.ua
що б таки у розділі «Законотворчість» знайти відновідний номер законопроекту і
прочитати першоджерело.
Ми люто ненавидимо владу.
Будь-яку.
Ми любимо імітувати з себе високоморальних і регулярно писати «Все счастья и
здоровья». Проте готові розірвати ближнього.
Ми не віримо в професіоналізм. Бо часто судимо по собі. Ми вважаємо, що дипломи купуються, а знання ніхто не отримує. Хоча ніщо не заважає разом з дипломом отримати і знання.
Ми вважаємо, що всі виконують роботу «на відчепись». І самі так робимо. Бо – я що найдурніший чи що? Хай спершу вони… Та я за таку зарплату…
Ми дітей виконуємо мотивацією «дам по попі» і «щоб я такого не бачила». Дитина засвоює: головне щоб контролююча особа не бачила – мама ж сама так сказала. Ми не кидаємо сміття, бо дядя міліціонер накаже. А не тому, що це забруднює середовище. І якщо ніхто не проконтролює – то навіщо я буду старатися?
При цьому ми обираємо
владу «з народа» - бо вони ж наші! Такі як ми.
Такі як ми – тобто описані вище.
І маємо – безпомічна влада, яка на перших же викликах втрачає контроль. Загострення на фронті? Збитий літка? Прийняти літак людьми, що повернулися з зони епідемії? Жодних конструктивних дій – хаотичні рухи.
Скажіть, а коли Ви виконуєте свою роботу – якщо на опрацювання документу дано тиждень – в перший день чи на сьомий? То цілком природно, що і влада так думає…
Дійсно – з моменту
реєстрації перших випадків захворювання до сьогодні пройшло два місяці. Китай
встиг побудувати лікарню. Наша влада могла розгорнути модульне містечко з
контейнерів типу тих, що використовуються будівельники і дорожники коли роботи
ведуться далеко від населених пунктів? Або подумати і прийняти літак на
військовий аеродром а там розгорнути військово-польовий шпиталь, які ми
розгортаємо коли наші спеціалісти їдуть в зону лиха рятувати чужих людей? Не
можна було, підкреслюю за два місяці знайти і підлаштувати військову базу,
розташовану подалі від міст і селищ? Піти прямим шляхом і використати для цього
найкращу інфікційну лікарню – таку яка вміє працювати з інфекціями, а не якусь
в Богом забутому місті де ні засобів захисту ні спеціалістів і яка максимум
може впоратися з діареєю? Та врешті-решт хоча б спробувати (!) домовитися з
Європою – «знаєте, у нас медицина – ну зовсім відсутня – бідні ми, нещасні. Але
ж якщо у нас, не дай Боже, спалахне епідемія – Ви ж наші сусіди!». Врешті-решт
виходило з криком «Ми кордон Європи і якщо Ви нас віддасте Росії – наступні
Ви!» добиватися допомоги і санкцій? Звісно тут потрібна і офіційна і неофіційна
дипломатія, вміння на когось з європейців натиснути, комусь щось пообіцяти… Але
ж виходило! Чому б хоча б не спробувати?
Натомість літак уже кружляє над Україною – а влада не знає куди його
прйиняти!!!
Думаю Нові Санжари обрали лише через те, що або місцева влада або керівництво МВС вирішило заробити собі бонусів перед Президентом і пообіцяло «продавити по своїй лінії і все владнати». А Президенту все-одно – йому аби спихнути кудись цей літак…
Але чи маємо ми цьому дивуватися? Під 90% голосів отримала в Нових Санжарах діюча влада… Чому? Бо свої обрали своїх. Народних. Таких як ми.
А самі? Інформація з сумнівних джерел – та казали, що це кінець. Як передається? Яка летальність? Кого в першу чергу вражає? Навіщо? Навіщо думати? Головне ж емоції. І праведний гнів за своїх! Так, дорогі мої – темна сторона окститоцилу показала себе. Того окститоцилу, що дає нам відчуття тепла близької людини і активує бажання обійняти весь світ. Тобто не весь, а СВІЙ. Ви слідкували колись за ммм… дискусіями в фейсбуці? Я про ті де пропонується розгромити не так припарковане авто, потруїти безпритульних тварин, облити брудом чужу білизну, бо вона закриває комусь вид з вікна – що там ще у нас? Це коли одна група ненавидить інші – бо вони «не наші», бо вони «чужі». Неважливо за якою ознакою – проте чужі. Так це якщо так – сусідські війни. І на кону – задоволення почуття власної значимості.
А якщо питання їжі? Не
тієї, що «не така як раньше» - а їжі в принципі? Тобто – якщо голод.
А якщо війна? Ні – не десь там. Тут і зараз – в нашому місті. З бомбами,
«градами», гвалтівниками і грабіжниками?
А якщо епідемія?
От ми і побачили – «ЩО БУДЕ ЯКЩО?».
Коли лише ТЕОРЕТИЧНА ВІРОГІДНІСТЬ наявності інфекції у когось з людей, які житимуть в закритому санаторії під охороною – викликає бажання бити і спалити до дідька людей!!!
Коли ненависть так засліплює мозок, що люди Б’ЮТЬ ВІКНА В АВТОБУСІ, ДЕ ЯК ВОНИ ВВАЖАЮТЬ, МОЖЕ ЗНАХОДИТИСЯ ІНФЕКЦІЯ, ЯКА ПЕРЕДАЄТЬСЯ… ПОВІТРЯНО-КРАПЕЛЬНИМ ШЛЯХОМ(!!!).
Отже, ми вчора, слава Богу, поки що в лайт-версії побачили «ЩО БУДЕ ЯКЩО…».
Вчора ми всі (і не лише ми, а й наші вороги) побачили «готовність» України до будь-яких серйозних загроз!!!
Безпорадна непрофесійна влада. Абсолютно не готова реагувати на серйозні ситуації.
Повністю відсутня комунікація влади з народом, а також довіра до влади.
Народ, який споживає будь-яку хайпову інформацію, проте малоосвічений і шукає «ГМО в солі». Низький рівень освіти, причому не через «не такі програми», а через банальну відсутність мотивації до навчання – бо в школі то те, що на ЗНО треба здавати, а то «жизнь». І ми віримо не шкільному курсу фізики і біології, а «експертам»… Низький професіоналізм і недовіра до професіоналізму інших. На словах «желаю всем счастья», а насправді – готові перегризти горло один одному, причому бажано «втиху» під маскою оцієї доброти і дружелюбності.
Розгублена слабка влада. Безпорадний слабкий народ. Взаємна недовіра і недовіра всіх до всіх.
Раджу почитати «Атлант розправив плечі» Айн Ренд – в інтернеті є у відкритому доступі – достатньо ввести в пошук. Лонгрід, але воно того варте – 70 років тому американка, емігранта з Росії настільки чітко змоделювала ситуацію в Україні зараз – суспільні відносини, міжособисті стосунки, економіка, мораль – як про нас. І прогноз до чого це призведе…
Чи можемо ми щось зробити?
Я бачу два варіанти.
Песимістичний (проте, боюся, що більш реальний) – кожен дбає про власну безпеку і добробут, в т.ч за рахунок ближнього, мислить як когось обманути чи обікрасти – все це під маскою псевдодоброти. При цьому різке падіння загального професіоналізму і освіти – перекладаю: ніхто не знає як лікувати, будувати, захищати, ремонтувати, рятувати… В умовах обмежених ресурсів – ненависть всіх до всіх і боротьба всіх проти всіх. Довго протягнемо? А якщо в умовах наявності зовнішніх загроз?
Оптимістичний (contra spem sperro) – ми одумаємося, з вчорашнього зробимо висновок. Почнемо виховувати дітей не мотивом «мама побаче – дасть по попі», а з поясненням наслідків дій дитини – чому так погано робити і які будуть наслідки. І що краще робити. Школа мотивує на отримання знань і готовності до життя, а не «щоб гороно не наказало». Діти вчаться бо це цікаво(!!!), а не «треба здати ЗНО». Професію здобуваємо щоб потім якісно працювати, а не «щоб був диплом». Гроші заробляємо, а не отримуємо. «Работу работаємо» і даємо результат, а не «ходимо на роботу». Дбаємо оточуючих і оточуюче середовище, хоча б з егоїстичних мотивів – бо краще жити коли навколо все ок, а не розруха і ненависть… Утопічно, так? «А чому я, а не вони?». Тоді – повертаємося до першого сценарію…