У день пам’яті жертв Голодомору

Голодомор –  глибока демографічна і духовна рана, яка нестерпним болем пронизує пам'ять його очевидців. Це був розбій, свідомо спрямований на винищення українців. Людям, які вижили, ці роки запам’ятались на все життя.

Найжахливішим у трагедії голоду було те, що для нього не було об’єктивних причин. Сталінський режим мріяв зломити опір українського села, провівши колективізацію. 7 серпня 1932 року було прийнято закон, який в народі назвали «Закон про п’ять колосків». За крадіжку зерна передбачався розстріл із конфіскацією майна.

Щоб вижити люди їли абсолютно все: траву, землю, собак, їжаків, котів, слимаків, жаб, мишей, горобців, розривали скотомогильники, варили цвіт акації, зелену лободу. Також траплялися випадки канібалізму. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.

В той час як від голоду вмирали мільйони українців, тодішня влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Вмирали цілими сім’ями, родинами, вулицями, селами.

Тоді на Полтавщині, як твердять фахівці, кількість населення на території зменшилася на  414 тисяч чоловік.  Загальні ж демографічні втрати, яких зазнав Полтавський край, становлять страхітливе число, що наближається до мільйона осіб.

Та найстрашніше те, що нині  інший кремлівський господар творить свої чорні справи, намагаючись поневолити Україну. Але  історія свідчить, що долі тиранів однаково нікчемні, а наша нація незнищенна. А перемога в цій загарбницькій, розв’язаній московією війні, буде за нами.

Тож сьогодні, о 16-й годині, не забудьте  запалити свічку  у вікні свого житла. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників, які на собі перенесли цей жахливий біль тіла і душі, біль наруги і тортур, поневіряння, виселення і заслання на чужину – за свою любов до України, за її волю і за те, що вони були українцями.

Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути!