З медійки – у військового з позивним “Журналіст”

Українські журналісти продовжують висвітлювати правду про війну й показувати справжнє обличчя терориста світові. У день свята багато хто з них на передовій, й виконує свій журналістський обов'язок. Але є серед них і ті, хто на певний час обрав для себе військову справу. 

Сергій Шебеліст – кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Нині – військовослужбовець 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. 

У вільний час військовий пише розповіді про будні на передовій, короткі, але емоційні зустрічі з побратимами, перші хвилини після прильотів ворога. Говорить, що писав й у перші дні повномасштабного вторгнення, але тоді це були короткі тексти, у кілька рядків.

“Тоді було не до творчості. Перші місяці були дуже напруженими. Якщо і записував щось, то влучні фрази товаришів по службі. Ці «перли» треба було фіксувати негайно, щоб не забути. Пізніше став робити деякі нотатки, які потім розширював”, – розповідає військовий з позивним “Журналіст”.

До повномасштабного вторгнення Сергій Шебеліст викладав в університеті “Журналістську майстерність”, “Журналістську етику”, “Соціологію масової комунікації”, “Політичну журналістику”, “Жанр есею в публіцистиці” та ін. Але в певний час вирішив отримати військові навички. 

“Думки про це виникали ще 2014 року, але матеріалізуватися в 2016-му, коли я вперше поїхав на військові збори територіальної оборони. Це було перше занурення в армійське життя. Потім щороку їздив на збори в різні навчальні центри, здобуваючи нові знання. Зрештою, уклав контракт на проходження служби у військовому резерві ЗСУ та був мобілізований після початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року. Уже ввечері отримав зброю і набої, приступивши до виконання завдань”, – каже Сергій Шебеліст.

За його словами, війна ставить перед журналістами нові виклики.

“Ключове – дотримання однієї з лікарських настанов: не нашкодь. Хайпування на темі війни, бажання першим повідомити інсайд чи ексклюзив у нинішніх умовах недоречні, а часом – шкідливі та небезпечні, адже від цього залежать життя людей. Відповідальність за сказане зростає в рази”, – говорить військовий і додає, що за можливості слідкує за тим, як розвивається українська журналістика з початком повномасштабного вторгнення.

“Журналістика змінилася під час війни. На початку «повномасштабки» єдина інформаційна політика на телебаченні, можливо, й була правильним кроком. Але що далі, то до телемарафону виникає дедалі більше питань. «Годування» аудиторії майже суцільної «перемогою» формує ілюзію, що війна от-от закінчиться. Так само набридають розмови про контрнаступ, який в уявленні публіки має відбуватися ледь не режимі онлайн. З іншого боку, є дуже добрі репортажі з фронту, інтерв’ю з бійцями й документальні фільми”, – зазначає військовий.

Сьогодні у Сергія Шебеліста професійне свято. Хоча й близькими та рідними для нього є й інші, пов'язані зі службою у лавах ЗСУ. 

“День журналіста почав святкувати раніше. Нині, перебуваючи всередині війська, по праву можу вважати День захисника і захисниць теж своїм святом. Мої колеги добре знають, чим я займався у цивільному житті. Іноді хлопці просять допомогти їм написати тексти, іноді – жартома. Деякі просять книжку написати”, – каже Сергій Шебеліст.

Нині військовий – стипендіат програми Українського ПЕН для прозаїків, поетів, драматургів, есеїстів, перекладачів і літературних критиків. Його заявку та творчий проєкт відібрали з-поміж інших пропозицій. Публікації Сергія Шебеліста розміщують місцеві та всеукраїнські інтернет-видання. Він продовжує робити те, що любить. І таку  настанову, говорить, дав би зараз своїм студентам. 

“Любити те, що робите, і робити те, що любите. Ставитися з розумінням до критики. Постійно займатися саморозвитком і самоосвітою”, – вчить викладач журналістики, а нині військовий Сергій Шебеліст.

Щиро вітаємо зі святом журналістську спільноту! Інформаційний фронт – як марафон, тому будьте витривалими і наполегливими!