У вишивці – закодована сила й віра поколінь

Єднає цей день і майстрів, які  обрали своєю професією створення вишиванок. У житті заступника директора з культурно-освітньої роботи Всеукраїнського центру вишивки та килимарства, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва Алли Кісь вишивка упродовж останніх десятиліть – спосіб самореалізації, місце сили і натхнення. Хоча, за словами майстрині, професійно вишивати вона почала випадково.

“У дитинстві я дуже любила малювати. Сама пробувала, експериментувала, потім закінчила художню школу у себе на Хмельниччині. Вишивати я могла хрестиком, але найпростіші речі, бо більше мала художні здібності. Після закінчення 8 класів випадково натрапила на оголошення про набір студентів в Решетилівське училище. Мені захотілось на Полтавщину. І от уже в Решетилівці, коли потрапила в музей училища, була настільки вражена роботами, ручною вишивкою, що захотілося професійно вишивати”, – розповідає Алла Володимирівна. 

Тут майстриня й вирішила залишитися після навчання.

“Я сказала своїй мамі, як зараз пам'ятаю: “Я буду тут працювати, це моє”. Після закінчення училища, працювала на місцевій фабриці. У 1991 році пішла майстром в училище. Так по 2019 рік я працювала у художньому ліцеї, викладала композицію і також була майстром з ручної вишивки. Так я свої художні здібності почала реалізовувати у вишивці, створенні орнаментів. Знайшла свою стежину і можна сказати, що потонула у вишивці”, – каже Алла Кісь.

Нині Алла Володимирівна працює на посаді заступника директора з культурно-освітньої роботи  Всеукраїнського центру вишивки та килимарства. 

“Я зустрічаю людей у центрі, ми проводимо конференції, розповідаємо про нашу спадщину. Тобто, у нас така культурно-освітня робота. Дуже багато людей приходять до нас і просять навчити, щоб потім вони могли створити вишиванки для своєї родини. Отак ми і передаємо свої знання. І з того часу, як працювала в училищі, маю теж дуже багато учениць. Які відкрили свої справи в інших областях, працюють за кордоном”,  – говорить майстриня.

З початком повномасштабного вторгнення запит на вишивку, її символізм став величезним.  

“Минулого року було не так помітно, але цьогоріч люди дуже стали цікавитися вишивкою. Звертають увагу на символи і майже всі хочуть мати вишиванку. Прогрес є. Навіть зараз ми зберігаємо нашу культуру, піднімаємо на новий рівень”, – розмірковує Алла Кісь.

У своїй колекції майстриня має кілька вишиванок, виконаних різними техніками. Й з гордістю розповідає, що саме вона створила свого часу вишиванку “білим по білому”, яка потрапила в особисту колекцію королеви Єлизавети. Вишивка, за словами Алли Кісь, – живе й розвивається, йде в ногу з часом. Нові орнаменти отримують свій символізм. І для тих юних українців, які ростуть в роки війни, вишиванки матимуть особливу силу.

“Час не стоїть на місці, раніше були одні орнаменти, зараз вони вдосконалюються, стають складнішими. У мене в родині донька вишиває, а зараз і внучка, хоча їй лише 8 років. Коли почалася війна, то вони пів року у мене жили. Внучка хвостиком бігала і просила все “покажи і покажи”. То ми вже з нею і певні техніки освоїли, ті, які для її віку доступні, бо це ж і ниточки порахувати правильно треба. То я вже бачу, що з неї буде толк у вишиванні”,  – розповідає вишивальниця.

На початку квітня Мінкульт направив досьє трьох елементів для включення до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Серед них і решетилівська вишивка "білим по білому". Очікуємо хороших новин із-за кордону. Та дякуємо всім майстрам, які зберігають і плекають традиції. І кожному, для кого вишиванка – не данина моді, а один із символів нашої самоідентифікації. 

З Днем вишиванки, друзі!