Коли всіх дітей хочеться усиновити,– вихователька дитячого будинку – інтернату Наталія Борсук
День матері – свято, яке відзначають вже понад 100 років. В цей день вшановують пам’ять про всіх матерів світу та їх цілодобову роботу. Адже це люди, які уособлюють у собі ніжність, безмежну любов, ласку та добро. Мами для своїх дітей це фортеці, в яких можна сховатися від будь-якої життєвої негоди. І зовсім неважливо скільки тобі років.
Сьогодні розповімо про людину, яка стала мамою для десятків нерідних дітей. Наталія Борсук – інструктор з праці Новосанжарського дитячого будинку-інтернату в якому проживає майже сто вихованців. Це – діти-сироти, діти позбавлені батьківського піклування, інші. Жінка віддала роботі в штаті закладу понад 17 років. Працює позмінно, з одним вихідним на тиждень.
Робота у дитячому будинку-інтернаті – це свідоме рішення
Ще у шкільні роки разом зі своєю однокласницею проводили для учнів початкових класів всілякі розвивальні заходи. Мені здається, що саме з того моменту зрозуміла, що я люблю дітей і хочу з ними бути. Я отримую задоволення від того, що навчаю їх чомусь новому, що можу подарувати частинку своєї любові та тепла. З часом помітила, що і вони мене навчають. От, наприклад, радіти тому, що ти просто прокинувся вранці чи сонячній погоді. Та, більше, вони радіють навіть дощовій погоді.
Бути вихователем у дитячому будинку це професія чи покликання
Коли ти кожного дня працюєш із дітьми, по суті, живеш їхнім життям, то розумієш, що мати лише відповідну освіту не достатньо. Необхідно бути не просто педагогом, який виконав свою роботу і пішов додому. Потрібно стати людиною, яка вболіває за цих дітей та їх розвиток, яка просто любить. Адже наше завдання – це надихнути вихованців, вселити в них надію у власні сили. Дати їм шанс на таке життя, яке мають і інші діти. Тому бути вихователем – це однозначно покликання.
Який ваш секрет спілкування з дітьми
Щоб їх зрозуміти потрібно залишатися дитиною в душі. Коли проводжу різноманітні навчання, заходи, квести та майстер-класи стаю на їхній рівень. Я відчуваю себе не їхнім наставником, а другом-однолітком. В такі моменти починаю з легкістю дивитися на світ, вірити в чудо і надіятися на краще. Діти не вміють обманювати чи бути черствими. Вони максимально відкриті, якщо відчувають до себе непідробну повагу, любов та розуміння. Просто необхідно віддаватися на всі 100% Таким індивідуальним діткам – особливо.
Якими рисами має бути наділена людина, яка працює в інтернаті
Терпінням, як і для будь-яких батьків. Бо нашим дітям потрібно постійно щось нагадувати та повторювати. Добротою, турботою, увагою, і звичайно ж - стресостійкістю. Без неї нікуди. Але основне – запастися материнською ласкою – і тоді все вийде.
Як щодо покарань у закладі
Є слова. Є приклади – їх наші вихованці розуміють найбільше. Повірте, лише завдяки спокійним розмовам вас почує дитина. Потрібно неодноразово пояснювати, що за такою поведінкою – ось такий ряд негативних причин чи результатів. Необхідно давати дитині час поміркувати та проаналізувати свій вчинок. Це вони вміють робити, хоч і маленькі. Можливо повторити ще не один раз – і тоді позитивний результат не змусить чекати. А от кричати не потрібно, про фізичне покарання взагалі мови нема. Ми ж не хочемо, щоб дитина закрилася від нас, мала психологічні травми на цьому фоні.
Ваші діти не дорікали, що любите вихованців
З донькою в мене часто виникали непорозуміння з цього приводу. Бо я постійно перебувала на роботі: або вже, або ще, або знову. Бувало, приходиш додому, а вона біжить: «Мамо, мамо!», бо чекала з роботи. А я настільки втомлена, хочеться бодай короткого відпочинку. Було все і злилася, і ревнувала, звісно. Але це не означає, що моя рідна донька залишилася без нагляду. Я просто розривалася. Бо це як дві сім'ї. Одна – це інтернат, інша – власна родина.
Чи називають вихованці вас мамою
Вони мене так постійно називають. Бо їм не вистачає цього тепла, тягнуться до старших, їм хочеться обійняти, притулитися. Це звичайні діти, які кожен зі своїм характером та індивідуальністю. Стараюся знайти до них особливий ключик. Тому, по суті, для цих дітей я також мама. Наприклад, ті, які вибули із закладу, зі мною на зв’язку майже кожен день. Ми або телефоном розмовляємо, або в соціальних мережах спілкуємося.
За інформацією Міністерства соціальної політики України станом на початок 2023 року в нашій державі майже 93 тис. дітей-сиріт або позбавлених батьківського піклування.
