Розмір тексту

Незламна сила материнства: історії мам-героїнь з Полтавської області

Сьогодні – День матері. Материнство не можна назвати професією, але саме його можна вважати чи найтяжчою працею. Спершу непомітною, іноді – героїчною, але найчастіше щоденна й непоказна любов матері повертається безмежною любов'ю дітей, а потім онуків і правнуків. 

Останні роки стали справжніми випробовуваннями для українських жінок, які проводжають на війну своїх синів і доньок. Живуть від дзвінка до дзвінка своїх дітей і щодень, разом з усім українським народом, мріють про Перемогу.

Для жительок Зіньківської громади, мам Тетяни Поворознюк та Галини Олексюк, нинішнє свято теж з хвилюваннями. Сини жінок у війську, і хоча мають вони статус “Мати-героїня”, але коли мова йде про дітей, які перебувають у небезпеці, серця не витримують і проливають сльози хвилювань.  

У Тетяни Тимофіївни Поворознюк 6 дітей і 9 онуків. Перший син у родині народився у 1975 році у Таджикистані. Саме там родина жила до 1989 року.

“Ми одружилися з чоловіком у 1974 році. Жили у Таджикистані, там народилося 5 наших дітей. Наприкінці 80-років минулого століття у країні стало неспокійно, і ми вирішили поїхати. У мене і мама, і бабуся з Житомирської області, хотілося саме в Україну, так з 89 року ми живемо в Арсенівці Зіньківської громади. І тут 1990 році я народила найменшу доньку”, – розповідає пані Тетяна.

Перед переїздом родина шукала роботу через бюро працевлаштування, саме в цьому селі були вакансії у колгоспі. 

“Чоловік працював зварювальником у колгоспі. Я медсестра за спеціальністю, але поруч не було вільних місць, тому потім я працювала завідуючою у місцевому дитячому садочку. Звісно, починалися 90-ті роки. дітей підіймати було складно, дефіцит всього, потім купони, проблеми з виплатою заробітної плати. Садочок закрили, бо не було дітей, то я пішла працювати у геріатричний будинок”, – каже мама шести дітей.

Тетяна Поворознюк отримала статус “Мати-героїня” у Таджикистані. За іронією долі її родина тікала від війни, знайшла прихисток в Україні. Нині ж її син воює з російськими окупантами.

“Син працював у Польщі. Коли почув про війну – одразу приїхав, сам, ніхто не викликав його. Зараз він на Бахмутському напрямку. Хтось ховається, хтось сидить за кордоном. Але мій син хоч і народився в Таджикистані, але з 2 років живе тут, в Україні. І за рідну землю зараз воює”, – розповідає Тетяна Тимофіївна.

Галина Михайлівна Олексюк – теж не корінна жителька Полтавщини. Коли розповідає про рідні краї, Івано-Франківщину, дещо сумує, але каже, що туди можна з'їздити лише погостювати. Бо серце повністю у Ставковому Зіньківської громади.

“Я народилася в Івано-Франківську, приїхали на Полтавщину у 1990 році. Бо там, де ми жили, дуже далеко була школа. Дітям складно добиратися. Спочатку мій чоловік приїхав сюди на розвідку, нам пообіцяли дати хату. Так ми й опинилися у Полтавській області. Жили на квартирі, про те, щоб нам дали хату, вже мова не йшла. То ми тоді самостійно купили будинок. У ньому до цього був курник малих курчат вирощували. Але ми купили його і потім вже відбудували собі тут хату”, – говорить пані Галина.

Першою в родині Олексюків з'явилася у 1981 році донька, у 2003 році – син. У 2008 році Галина Михайлівна за материнську самовідданість, народження і зразкове виховання дітей, забезпечення умов для всебічного їх розвитку отримала почесне звання “Мати-героїня”. 

“Усі наші діти мають спеціальність. Я сама працювала на фермі, зараз вже на пенсії, з 50 років, оскільки маю статус “Мати-героїня”. Але пенсія мала, не вистачає, бо майже все йде на оплату газу, світла і на лікування. Тому тримаємо господарство: корову, телят…Бо треба виживати. Зараз час такий, що ми намагаємося дітям максимально допомогти. Дочка, внуки у нас, бо зяті на війні”, – каже мати-героїня.

Родина Олексюків пережила непоправне горе. Помер один із синів. Для мами Галини ця втрата особливо важка. Намагається триматися і чекає зараз свого найменшого сина, який проходить строкову службу.

“Найменшого нашого сина призвали ще восени 2021 року, він під Одесою, поки не відпускають. У країні війна, зараз усім складно. Щодня чекаємо його вдома”, – говорить мама Галина.

Сьогодні й щодень щиро зичимо усім мамам міцного здоров'я, терпіння, мудрості у вихованні й отримувати від своїх дітей лише хороші звістки.

Про автора

Олександр Біленький

Олександр Біленький

Голова Полтавської обласної ради

203
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему