«Ми – не Герої, просто робота у нас така». Інтерв’ю із 33-річним рятувальником Олексієм Бехтером
Олексій Бехтер понад 10 років працює рятувальником. Нині – обіймає посаду начальника караулу 4-ї державної пожежно-рятувальної частини міста Полтави. Говорить, що професію обрав випадково, але ні разу про це не пошкодував.
«На рятувальників сьогодні покладається дуже багато завдань різного характеру. Стереотип класичного пожежника, який тільки рятує від вогню, відійшов вже у минуле, оскільки навантаження на нас дуже різнопланові. Часто працюємо як інженери, інколи – як психологи», – наголошує Олексій.
Говорить, що ніколи не розповідає рідним про свій робочий день. Таким чином хоче уберегти найдорожчих від негативних історій та не травмувати їхню психіку. Свої емоції навчився контролювати з часом.
«Я впевнений, що рятувальник повинен керуватися в роботі двома факторами – самоконтроль та самопідготовка. Бути готовим потрібно постійно, як у моральному плані, так і у фізичному. Необхідно в потрібний момент не розгубитися, виконати свою роботу правильно та якісно. Основне, не боятися швидко приймати рішення, бо від цього залежать людські життя. Тоді час рахується на хвилини», – розповідає чоловік.
Робочі історії рятувальник старається забувати. Та одна страшна аварія закарбувалася в його пам’яті на все життя.
«Це був ранок. Сталося ДТП на Супрунівській трасі. Тоді ще та дорога не була обладнана відбійниками. В авто серед трьох загиблих наша бригада виявила двох маленьких дітей. Хлопчику було лише 4 роки, а дівчинці – 2. Смерть дітей – це найстрашніше, що може бути, тому стерти цю історію із пам’яті в мене не вистачає сил».
Олексій Бехтер також працював і в зоні відчуження. Розповідає, що тоді горів дикий ліс в Чорнобилі. Завданням їхньої бригади було погасити вогонь та зберегти непошкодженою інженерну техніку, яка розчищала зарослі.
Нині, від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, рятувальник разом зі своїми колегами долає наслідки ворожих обстрілів. Говорить, що в основному розбирають завали.
«Зі своїм підрозділом їздили до Харкова. Ми працювали там близько 10 днів. Потім була ротація. Їхали для розбору аварії, тобто як інженера. Тому брали із собою необхідну техніку: крани та екскаватор, самоскид. Працювали з приміщеннями, які страждали переважно від артобстрілу. Це були й житлові багатоповерхівки, і адмінбудівлі», – говорить Олексій.
Спочатку підрозділ рятувальника розбирав завали будівлі Харківської ОДА. Тоді російські війська спрямували по адміністрації дві ракети, що призвело до загибелі 29 осіб. А коли з’являлися нові обстріли, то виїжджали на них.
«Розбір завалів адміністрації був довгим. Бо всі п’ять поверхів упали вниз. Був провалений навіть підвал. Нам необхідно було дістати тіла загиблих. Їх було багато. А коли з’являлися нові обстріли, то зразу ж виїжджали на них. Бо жевріла надія, що можемо врятувати чиїсь життя»
Олексій Бехтер впевнений, що як би не було важко, не потрібно опускати руки. Необхідно вірити в українську перемогу і наближати її, кожен на своєму фронті.
«Війна закінчиться обов’язково українською перемогою. Бо наші захисники та захисниці – не дають в цьому сумніватись. І все відбудуємо. Все буде добре. Тільки загиблих не повернеш, на жаль».
Професія вогнеборця вважається однією із найнебезпечніших у світі. Особливо, під час війни. Так, за інформацією ДСНС України, станом лише на 1 січня 2023 року, із початку повномасштабного вторгнення росії, загинуло 57 рятувальників та понад 200 отримали поранення.
