Вишивка “білим по білому”: на хрещення, заручини і для Перемоги

Торік в ЮНЕСКО було позачергове засідання, тоді до списку нематеріальної культурної спадщини був віднесений борщ, а отже й отримав захист міжнародної спільноти. Чи буде цьогоріч засідання, чи вже у 2024-му – питання відкрите, але віримо, що дочекаємося хороших новин із-за кордону.

Свого часу нам вдалося створити Всеукраїнський центр вишивки та килимарства у Решетилівці. І митці, і громада Решетилівки доклали багато зусиль, щоб два елементи краю, а саме: «Технологія вишивки "білим по білому" міста Решетилівка» та «Традиції рослинного килимарства міста Решетилівка» були внесені (відповідно у 2017 та 2018 роках) до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини. 

Неоціненну роль у просуванні традицій вишивки “білим по білому” робить заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, директор центру Надія Вакуленко. 

“Матеріали готували майстри, громада Решетилівки. Коли ми збирали дані для національного переліку, то досьє і обліковою карткою займалася я. Під час підготовки матеріалу для ЮНЕСКО було залучено дуже багато людей. Брали інтерв'ю у кожного майстра, потрібна була згода носіїв елементу.  Ми робили фільм ще до воєнного стану. Але потім його потрібно було адаптувати, щоб показати, як під час війни існує елемент”, – говорить майстриня. 

Всього, за словами Надії Вікторівни, фахівцями Мінкульту, Українського центру культурних досліджень були опитані близько 40 майстрів – носіїв елементу “білим по білому”.

“Зібрали усіх майстрів, можливо не всі так займаються вишивкою як я та інші мої колеги з Центру, але вони є носіями, бо навчалися й вміють працювати цією технікою. Всього було опитано близько 40 майстрів. Хочу сказати, що саме решетилівські вишиванки “білим по білому” мають багато відомих людей у світі. Віримо в те, що цей елемент стане частиною нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО”, – каже Надія Вакуленко.

Статус носія елементу національної культурної спадщини «Технологія вишивки "білим по білому" міста Решетилівка» має жителька Кременчука Наталія Рома. Свого часу вона закінчила профтехучилище у Решетилівці, змінювала роботи, але зрештою повернулася до своєї улюбленої справи – вишивки.

“У 1991 році закінчила училище у Решетилівці, отримала диплом, працювала на фабриці імені Клари Цеткін, рік у цеху ручної вишивки, але потім виникли проблеми з роботою і я повернулася у Кременчук. Вишивка стала моїм хобі. А потім через 25 років, одна з моїх подруг, яка зараз мешкає у Кременчуці, замовила вишити крижму на хрещення. Я взяла білу ниточку і білу тканину, почала вишивати, коли я вишила й отримала за це кошти, то зрозуміла, що це моя професія й можу цим заробляти гроші. Почала вишивати на замовлення, зараз це моя робота й покликання”, – розповідає пані Наталія.

Майстриня каже, що бути носієм елементу – це й велика відповідальність, бо потрібно не лише вміти вишивати “білим по білому”, а й берегти та розвивати елемент.

“Під час наших зустрічей, семінарів робили опитування, чи проводжу я майстер-класи. Тобто, має бути як формальна, так і неформальна форма освіти. Важливо, щоб елемент жив і розвивався, був цікавим для суспільства. Мене запитували, як я популяризую елемент, бо основне завдання носія – збереження і популяризація”, – говорить вишивальниця.

За словами Наталії Роми, користувачі соцмереж дуже часто цікавляться у неї технікою вишивки, раніше радила шукати інформацію в інтернеті, але зараз проводить майстер-класи.  

“Співпрацюю з бібліотечною системою, під час війни це складніше, бо потрібно бути в укритті після сигналу тривоги. Зараз ми збираємося вдома в однієї з моїх учениць один раз на 2 тижні. Спочатку працювали на зразках, але зараз я кажу: скільки ми будемо шити на зразках? Я вчу так, як і мене вчили: спробували техніку – і ми починали виконувати якусь роботу під наглядом майстра. Раніше люди запитували – я їм радила дивитися в інтернеті, але коли почала викладати в соцмережах reels – збільшився потік питань, тому зараз я вибудовую методику викладання”, – каже Наталія Рома.

За роботою майстриня може провести весь день і говорить, що втоми не відчуває, бо отримує справжнє задоволення від процесу і відгуків клієнтів.

“Особливістю решетилівської вишивки є те, що її виконують на дуже тоненькій тканині. Ниточка теж дуже тонка, а ти ж маєш порахувати, маєш підрізати, це така мікрохірургія у вишивці. Але я не втомлююся від вишивки, я можу працювати цілий день, коли бачу результат – завжди маю піднесений настрій”, – говорить пані Наталія.

Свою вишиванку “білим по білому” киянин Анатолій Калита називає унікальною й неоціненною.

“Це моє хобі чи покликання, я все люблю народне, маю багато опішнянських глечиків, сорочок. Дуже добре пам'ятаю, в якому році у мене з'явилася вишиванка “білим по білому”, це був рік Чорнобильської трагедії. Моїй донечці тоді було лише 6 років. Після аварії на АЕС мені захотілось чогось чистого, світлого, бо біле – символ світла, добра, оновлення. То я попросив знайому привезти мені саме решетилівську вишиванку”, – каже пан Анатолій. 

І саме з вишиванкою “білим по білому” пов'язує чи не найважливіші періоди свого життя.

“Я дивлюся на свою сорочку й розумію, що зараз використовують не ту тканину. Дуже бережу її, перу господарським милом. Цю сорочку одягав на заручини доньки, вона для мене святкова. Я вже доросла людина, безмежно люблю Україну, бо родом з шевченкових країв, з Черкащини. Зараз мрію про одне, щоб обов'язково одягнути свою найурочистішу сорочку “білим по білому” у День нашої великої Перемоги”, – говорить Анатолій Калита. 

Дякую усім, хто зберігає і плекає традиції. Усім, хто долучився до популяризації надбань української культури. Усім майстрам та майстриням, які несуть елемент “білим по білому” у світ! Нині це гарантія нашої  самоідентифікації, яку неможливо знищити!