Невидимі герої, які дбають про наш комфорт

Про роботу тих, хто починає працювати вже тоді, коли більшість з нас ще спить, те, що допомагає їм боротися з втомою та любов до своєї професії  – у розповідях двірника скверу імені Бабаєва у Кременчуці Марини Думич та слюсаря з ремонту теплових мереж, бригадира КП «Теплоенерго» Григорія Левченка.

Робочий день Марини Думич розпочинається о 6 ранку. У своїй професії вона вже 10 років і зізнається, що кожного дня на роботу йде із задоволенням.

“У травні буде 10 років, відколи я прийшла працювати у “Благоустрій Кременчука”. Мені справді дуже подобається те, чим я займаюся, я не змушую себе йти щоранку на роботу. Бо люблю, коли на вулицях чисто. О 6 ранку ми збираємося, переодягаємося у спецодяг і кожен йде на свої ділянки.  Спочатку ми прибираємо урни для сміття, лавки, бо не всі люди сумлінні. Я знаю, що люди йтимуть на роботу, а в нас уже чисто. Потім ми підмітаємо стежки, біля бордюрів. У парку така сучасна плитка, тому потрібно, щоб було чисто і охайно”, – розповідає Марина Володимирівна.

 Коли на вулиці тепло – у двірників одні клопоти, коли ж сніжить і мороз – інші.

“Два роки поспіль зима у нас малосніжна, але у 2019 році майже 4 місяці був сніг, мороз. Тому ми постійно слідкували, щоб не було слизько, посипали доріжки спеціальною сумішшю. Влітку ж чи восени робота інша. Але приємно, що минулого літа наше місто й сквер, де я прибираю, були з квітами. Бо війна, горе, але коли бачиш навколо красу – розумієш, що все у нас буде добре”, – каже Марина Думич.

Працювати двірником складно, але й до неї можна звикнути і по-справжньому полюбити. 

“Після зміни заходжу у побутову кімнату, розумію, що заморилась. Але вдома у мене теж є справи, бо живу у приватному будинку. Приїду, п'ю чай чи молоко з булочкою, і йду у двір. Зараз весна. Час чепурити наші міста й будинки. Мені так подобається це слово “чепурити”. Це означає, що ми ніби пробуджуємо після зимового сну парки, садки, будинки, щоб було затишно й чистенько”, – говорить Марина Володимирівна.

Григорій Левченко навчався на слюсаря і працює за фахом. У колі його обов'язків – ремонт і обслуговування тепломереж. Каже, що найгарячіша пора – період між опалювальними сезонами, коли необхідно провести випробування систем.

“Працюю вже 10 років, на роботі з 8 до 17, але коли робимо гідравлічне випробування системи опалення, то часто працюємо довше. Це, як правило, влітку, коли припинене теплопостачання. Ми випробовуємо труби високим тиском, це дозволяє побачити слабкі місця, вирішити, чи потрібно замінити частину труби, чи всю теплотрасу. У місті вже багато труб замінено, але є ще що міняти. Буває таке, що й по сорок поривів на дільниці, тоді режим нашої роботи давай-давай-давай”, – каже Григорій Іванович.

У нього, як й у інших спеціалістів з теплопостачання, були побоювання щодо цього опалювального сезону. 

“В цілому ми працювали у штатному режимі, іноді зливали воду, тому що боялися, щоб не перемерзло, бо були проблеми з освітленням. Це були такі превентивні заходи. Чи був цей рік найскладнішим для нас? Мабуть, ні. Скажу так: я вчився на слюсаря, це моя професія і я нею займаюся все життя. Візьміть, наприклад, якогось облицювальника чи майстра по дереву. Скажіть йому ремонтувати труби, звісно, йому буде складно. У нашій роботі бувають різні нюанси, але такого, щоб я вже хотів на пенсію – не було”, – говорить про свою професію слюсар з ремонту теплових мереж, бригадир КП «Теплоенерго» м. Кременчука Григорій Левченко.

Щиро вітаємо зі святом, дорогі працівники житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення! І дякуємо за щоденну працю!