“Мама в мене одна, а Україн же теж не шість” – згадує бабуся полеглого Героя Євгенія Кулика “Лис”

До повномасштабного вторгнення росії в Україну служив у Французькому іноземному легіоні. Тоді відбір до лав військової організації був високим: зі ста бажаючих потрапляли лише десять людей. Пропрацював він у легіоні більше 3,5 років. 

• Він з малечку мав хист до військової справи. Був унікальним снайпером. Коли прослужив у легіоні 1,5 роки, то взяв участь у снайперських  змаганнях. Тоді серед легіонерів 13 частин, він виборов перше місце. Залишивши позаду військових, які мали професійний досвід більше 9 років, – розповідає бабуся воїна Любов Філон.

Жінка каже, що Євгеній був дуже цілеспрямованим і тому коли виникали якість труднощі, ніколи не зупинявся.

• У нього палали очі, коли треба було навчитися чомусь новому. Завжди миттєво брався до справи і швидко доводив її до успішного завершення. Наприклад, коли він вступив до лав легіону, то зовсім не говорив французькою, навіть кілька слів не знав. А вже за рік, повністю володів цією мовою. Прийшов на службу звичайним солдатом, а потому отримав звання капрала та вже навчав легіонерів військовій справі. 

У складі іноземного легіону “Лис” брав участь у бойових діях на території інших країн. Свою першу місію виконував на Карибських островах, де охороняв державні кордони Франції. У той час бійця нагородили медаллю.

• Ми запитували його, що відбувалося на Карибах. Бо медаль просто так не дають. Він мовчав. Завжди говорив, що все добре. Все тримає під контролем. І наголошував, що на ньому не джинсова форма, а військова, – згадує Юлія Кулик, мама Євгенія

Останнє завдання військового у складі Французького легіону проходило у Респу́бліці Малі́ – державі в північно-західній Африці. Там він зіштовхнувся із групою Вагнера. Вони підло створили місцевий заколот та забезпечили малійців високоточною зброєю. Його команді необхідно було врегулювати збройний конфлікт, щоб не постраждали місцеві жителі. Також вивезти вцілілу техніку із заводів, що належали Франції. На цьому завданні він отримав контузію.

• Спочатку не говорив про те, що ледь вижив, отримав травму, лікувався. Але ми ж відчували, що щось трапилося. Вже пізніше розповів нам, що коли отримав контузію, то здавалося, що голову повністю знесло. Але я ж військовий маю бути готовим до всього, – згадують рідні.

Контракт із легіоном у Євгенія був підписаний на 7 років, йому обіцяли офіцерські звання та прогнозували високі кар'єрні можливості, але 2022 року він відмовився продовжувати службу. У серпні 2022-го повернувся в Україну та став на її захист.

• Ми просили його залишитися вдома. Він був непорушний у своєму рішенні. Говорив, що йде на війну заради дітей, щоб вони могли спокійно ходити в садок та школу, щоб його рідний Зіньків не був розбомблений. Якщо я буду сидіти вдома, то хто захищатиме українське майбутнє. Казав: хто як не я? Я професійний військовий не можу бути в тилу, коли гинуть 20-річні звичайні хлопці. Як мені потім їхнім батькам в очі дивитися. – розповідає бабуся.

Пані Любов говорить, що він був єдиним сином у матері і все, що зараз після нього залишилося, це його американський друг Френсіс, який нині також захищає суверенітет України у Бахмуті. Він служив разом із Євгенієм у Французькому легіоні, там вони познайомилися і потоваришували. Разом перебували на українському фронті до останнього бою Євгенія