Виховує двох діток та активно волонтерить: шиє одяг для воїнів та потреб госпіталю
Полтавка Олександра Голенко з перших днів повномасштабного вторгнення безперестанку донатила Збройним Силам України. А наприкінці липня ще й стала учасницею об'єднання «Швейна рота. Дніпро». Основна діяльність якого направлена на пошиття спеціального одягу-трансформера для поранених.
Серед учасників – мами, які знаходяться в декретних відпустках, вчителі, вихователі садочків, професійні майстрині, студенти та учні. Виготовляють футболки, кофти, шорти, штани, шкарпетки та спідню білизну. Їх легко одягнути на пораненого при майже будь-яких травмах і ранах, адже мають на собі липучки або зав'язки на всю довжину.
«Ми шиємо різний одяг, починаючи зі шкарпеток. В пріоритеті – для поранених в шпиталь. Його важко знайти, щоб купити в магазині, а звичайний – неможливо одягти через великі апарати. Наприклад, ілізарова – металеві кола, крізь які проведені спиці, що проходять через кісткову тканину людини» – розповідає волонтерка.
Олександра Голенко ніколи професійно не займалася пошиттям одягу. Це – її хобі, завдяки якому допомагає українським військовим. Працює вдома та безкоштовно. За останні півроку жінка пошила близько 640 одиниць одягу для поранених та понад 100 мілких виробів для військових, що перебувають на фронті. Це – балаклави, шарфи та шапки.
«Я перебуваю у декретній відпустці, тому в основному шию вранці і ввечері, коли діти граються. В мене два сина: старшому 4 роки, меншому 1 рік і 7 місяців. Доки вони якусь годинку заграються, сідаю за швейну машинку. Кошти на тканини надають небайдужі полтавчани, мої знайомі та друзі. Свої вироби я відправляю в багато різних міст. Серед яких Харків, Дніпро, Черкаси, Кропивницький, Миколаїв та Одеса».
За день волонтерка може пошити близько 10 одиниць хірургічної спідньої білизни. Розповідає, що від крою до фіналу на створення штанів витрачає близько двох годин, а кофти – трьох.
«Найбільше часу потрібно для пришиття липучих елементів. Наприклад, для штанів необхідно понад 60 см. такого матеріалу. Загалом, я вже звикла працювати конвеєром. Так, вирізаю три-п’ять виробів одночасно».
Колесо швейної машини майстрині працює навіть тоді, коли планово вимикаються електроенергію.
«В моменти вимкнення світла не припиняю працювати: запалюю свічку чи вмикаю ліхтарик. Бо я переконана, що зараз такий час, коли кожен і кожна з нас має допомагати армії не зважаючи ні на що. Наші воїни сьогодні боронять Україну на передовій, наш спокій та новий день. Ми маємо бути надійним тилом для них. А ще не хочеться, щоб було соромно дивитися своїм діткам в очі, коли запитають: «Мамо, а яким чином ти наближала українську Перемогу?»
