“Ми там, де маємо бути”: історії військових, які воюють за Україну

Розповідаю історію двох військовослужбовців, які захищали території України ще в складі антитерористичної операції на Сході України та які першими пішли в бій з 24 лютого 2022-го.

Сергій Панасюк з позивним «Редбул», почав воювати з 2015. Понад рік він прослужив у розвідувальній роті. Потому працював машиністом на місцевому підприємстві. Події 24 лютого підштовхнули знову вступити до лав ЗСУ. Він за двадцять хвилин зібрав необхідні речі і о сьомій годині ранку вже стояв у черзі до військкомату. Був розподілений в артилерію. Брав участь у захисті Києва, Харкова, Дніпропетровської області. Нині стоїть на обороні Південного напрямку. Говорить, що за час війни бачив чимало горя та деякі ситуації навіки закарбувалися в пам’яті.

«Я не буду розповідати про той жах, який відбувався в Ірпені, Бучі, Ізюмі. Всі добре знають про нікчемні вчинки кацапів. Про тих діток замучених, беззахисних людей. Скажу лише —  це за нашою інформацією, що російські окупанти, коли заходили в села на Київщині, вже мали списки людей, які були учасниками бойових дій. І жоден з них не залишився живим. Також, за словами місцевих мешканців, вони безжально вбивали фермерів та їхні родини» — розповідає захисник.

За його словами, така безчесна поведінка загарбників не залякала, а навпаки розізлила українських захисників:

«Історії на Київщині, Харківщині стали потужним поштовхом для нас якомога швидше рухатися вперед, щоб та нечесть не встигла наробити ще більше горя. Бо не можна назвати цю війну чесною, а кацапів воїнами. Вони прикриваються нашими людьми, бояться вийти на відкрите поле бою».

Поділився військовий й  історією про те, як цивільні стають для них опорою та активним тилом.

«Це була нічна Житомирська траса — в той час біля неї відбувалися активні бойові дії. Посеред дороги мотор авто, в якому їхав разом із побратимами на завдання, заглух. На допомогу прийшов цивільний, що жив неподалік. Він повертався з роботи додому. Не побоявся, зупинив автомобіль. Потім відвіз нас до сусіднього села, там віднайшов необхідну запчастину та безкоштовно відремонтував наше авто» — згадує військовий.

Роман Бобонець з позивним «Боб» розпочав свою військову службу на Луганщині. Був учасником антитерористичної операції, поповнивши лави піхоти. 24 лютого добровольцем знову став на захист України. Він один із тих військових, які стримали російську навалу в Білогорівці, неодноразово зруйнувавши понтонні переправи кацапів. Тоді селище Білогорівка на Луганщині стало для окупантів другою Чорнобаївкою – місцем, де вони раз по раз зазнавали великих втрат: як військової техніки, так і живої сили. Окупанти намагалися перейти через річку Сіверський Донець, проте успіху так і не отримали.

«Коли ми впоралися із російськими загарбниками у Білогорівці, то часу на відпочинок зовсім не було. Наш підрозділ почав працювати на Бахмутському напрямку. Ми тримали в обороні, під шквальним вогнем рашистів, село Покровське та саме місто Бахмут Донецької області» — каже захисник.

В складі розвідувальної групи військовий потрапив під артилерійський обстріл. Отримав поранення та не відмовився від виконання поставленого завдання.

«Я пішов зарядити батарейки для дрона. Ніс із собою каністру з бензином для заправлення генератора. Був без рації, тому не почув попередження побратимів про наближення ворожої бойової машини піхоти. Почалися гучні постріли.  Я встиг стрибнути в окоп, але стегно ноги все одно зачепило осколком».

Поранення не зупинило військового і тому, не зважаючи на біль, він дійшов до місця, де знаходився генератор, та заправив його частиною бензину, який залишився в дірявій від обстрілів каністрі.

«Від генератора залежала робота всього підрозділу, який був розміщений на чотирьох позиціях. А це – заряд усієї техніки, яка знаходиться на передовій. Відсутність техніки дорівнює беззахисність військових» – підсумував Роман Бобонець.

Зараз військовослужбовець відновлюється після травми і вже планує повертатися до побратимів на передову.