“Не можу донатити величезні суми на ЗСУ, але допомагаю власноруч”, – історія жительки Диканьки

“Доки ворог на нашій землі часу для відпочинку у мене не залишається”, – так розповідає про свої будні й свята небайдужа жителька Диканьки, майстриня і волонтерка Олена Сіра.

“Кожного дня я їжджу на роботу за 95 км від дому, працюю менеджером по роботі з ключовими клієнтами. А на вихідних − печу пряники та роблю окопні свічки для військових, бо дуже хочу нашої Перемоги й роблю все для цього. Насправді добрі справи починаються з себе, з кожного з нас",– розповідає Олена.

Першу партію пряників на підтримку ЗСУ жінка разом з донькою підготувала ще влітку. Відтоді – пече постійно, як на благодійні ярмарки, так і на прохання знайомих бійців.

“1 червня у Диканьці до Дня захисту дітей був ярмарок. Оскільки в той день я працювала, то моя дитина самостійно взяла у ньому участь і продавала пряники. 700 грн вторгувала. Ці пряники побачили організатори, зателефонували мені й сказали, що 5 серпня буде ярмарок. Запитали, чи могла б я напекти печива. Звісно, що я не відмовила. А ще у мене колега служить. То і йому, і на прохання інших я печу свої патріотичні пряники", – говорить майстриня.

Донька Олени – 10-річна Марія теж допомагає. Разом з подругами влітку вона  організувала власний збір коштів на підтримку ЗСУ.

"Виховую доньку так, що вона з перших днів знає, хто такі руські, а хто такі ми. Після першого ярмарку донечці дуже сподобалося бути корисною. Разом з подругами вони влітку робили у парку тимчасові тату хною. Так, за 2,5 місяці вони назбирали понад 2600 грн. Всі ці гроші передали в волонтерський центр. Разом брали участь і в мистецькому заході, я була з трьома дівчатами, ми малювали тату і продавали пряники. Вторговані 1800 грн ми теж передали на потреби армії", – згадує пані Олена. 

Окопні свічки нині займають майже весь вільний простір вдома. Над процесом виготовлення працюють всі члени родини: від бабусі Ніни до онучки Марії.

"У Тік-тоці я випадково натрапила на ролик про ці вироби. Я бачила, що люди їх виготовляють, спочатку гадала, що це буде непосильне завдання, адже щодня я ходжу на роботу. Але тоді подумала: все не так складно. Картон ми мали. У моєї мами, яка нічого ніколи не викидає, було понад 50 жерстяних баночок. Перші 100 свічок ми виготовили 12 жовтня", – розповідає Олена.

А далі процес пішов. Було багато охочих допомогти матеріалами, що стосується парафіну – то кошти на нього майстриня збирає через соцмережі.

"Зробила допис у соцмережах із закликом підтримати коштами, щоб закупити парафін. Паралельно люди почали приносити баночки, картон. Деякі просто телефонували й казали: нам тут пайки дають, є багато баночок з-під тушкованого м’яса, консервованих овочів. Я вже 5 разів купувала парафін по 3600 грн. Це ящики по 32 кг. Ми вже передали 528 свічок, зараз у нас готових під заливку понад 400", – говорить жінка.

Знайомі Олени інколи дивуються її завзятості та енергійності. Сама ж вона каже, що просто дуже вірить у нашу Перемогу, а якщо комусь хочеться вірити у диканську магію – не заперечує.

"Інколи про мене кажуть, що я диканська відьма. Мовляв, багато встигаю. Насправді всі жінки з Диканьки особливі. Але я просто дуже вірю в нашу Перемогу. Я проста людина й не можу одразу перекинути величезні суми, але те, що я можу зробити, – роблю. Люблю свою Диканьку, нікуди не хочу виїжджати, не уявляю себе в іншому місті. І Україну люблю, поїхати відпочити ми всі можемо після нашої Перемоги. Але зараз часу для відпочинку точно немає", – підсумовує майстриня.