Осика груш не родить або у чому полягає сила виховання
Район Донеччини, де проживала Наталія Пшиченко до квітня 2022-го, межує з Дніпропетровською і Харківською областями. Зовсім поруч – Ізюм, який безжально руйнували окупанти, та Барвінкове. Тож коли орки почали наближатися до останнього, у рідному містечку пані Наталії стало зовсім неспокійно.
“У мене були знайомі з Решетилівської громади. Вони й допомогли з поселенням. Зараз я проживаю окремо, у селі Колотії”, – розповідає про своє життя на новому місці Наталія Пшиченко.
Говорить, що проукраїнська позиція, вільне володіння рідною мовою та щире вболівання за тих, хто воює нині за майбутнє держави, – результат правильного батьківського виховання.
“Завжди мала проукраїнську позицію і вона буде зі мною й надалі. Мої батьки родом із Західної України, виховували мене з любов'ю до рідної землі. Я так скажу: осика груш не родить, тому завжди намагалася передати батьківські цінності й своїм дітям”, – говорить пані Наталія.
Й додає, що окрім виховання на людей впливає інформаційний простір.
“Місцеве населення дуже часто дивиться російські канали. І знаєте, проблема ще в тому, що там багато приїжджих. Люди без родинних цінностей, коріння й дуже піддаються впливу пропаганди. Хоча насправді з 2014 року лише 1% населення з мого містечка виїхали в росію. Після 24 лютого багато хто поїхав на Західну Україну й потім повернувся, але вже зі зовсім іншим світоглядом. Такі люди почали волонтерити, підтримувати наших бійців”, – зазначає Наталія Пшиченко.
На Донеччині Наталія працювала сімейною медсестрою первинної ланки. Й хоча в Решетилівській громаді знайти аналогічну посаду одразу не вдалося, це не стало каменем спотикання.
“Тиждень я приходила в себе, а потім сама пішла до головного лікаря Юрія Євгеновича Черкуна. Ми з ним поспілкувалися відкрито й чесно. На той час у лікарні не було вільних медсестринських ставок, але я сказала, що мені потрібна будь-яка робота, погоджуся працювати й санітаркою. Так з квітня по вересень я працювала молодшою медичною сестрою в інфекційному відділенні. Потім звільнилося місце і зараз я медсестра кабінету функціональної діагностики”, – говорить Наталія.
Розповідає, що проблем з адаптацією зовсім не було. Щиро дякує Юрію Черкуну, Марині Тур, Шульженко Юлії та всьому колективу Решетилівської ЦРЛ за підтримку й допомогу.
“Звісно, ми не знаємо, що в того дядька ненормального в голові. Але я бачу нашу Перемогу, бачу нашу країну сильною, міцною, квітучою. І це беззаперечно”, – говорить про світле завтра Наталія Пшиченко – українка, яку путінський режим змусив покинути домівку, але не змусив зрадити батьківські цінності.
