Мораторій на землю: куди рухатись?

Причини його запровадження були ніби цілком логічними: після приватизації 1990-х із ваучерами, яким ніхто не знав ціни, «мінялами» на ринках, які купували ваучери разом із доларами, були побоювання, що власники земельних паїв так само можуть залишитися ні з чим, продавши їх кмітливим ділкам за копійки. Тож ідея мораторію на той час видавалася благородною: захистити власників паїв від необдуманих рішень, зберегти землю у руках господарів.

Проте тимчасові заходи мають бути тимчасовими. Логіка перехідного періоду не може бути актуальною для суспільства, яке пішло майже на 20 років вперед. Хоча постає питання: а чи вперед?

Хотів би торкнутися проблем тих, хто щодня має справу з землею, обробляє її, заробляє на ній, і, врешті-решт, має бути бенефіціаром будь-яких земельних реформ, - малих та середніх фермерів.

Що здобули за час дії мораторію українські фермери? Не забуваймо, що  на сьогоднішній день фермери є середнім класом в Європі, а сільське господарство складає 10% від загального обсягу ВВП Європейського Союзу, займає більшу частину площ і стимулює розвиток сільських територій. А от в Україні картина не дуже райдужна. Попри те, що майже 75% земель, які обробляють дрібні фермери (до 100 га), перебуває у їхній приватній власності, отримати всіх переваг від цієї власності вони не можуть.

Щороку багато українських фермеров стикаються з проблемами нестачі коштів на закупку пального, добрив, нової техніки, - і, на відміну від великих агрохолдингів, які часто кредитуються в іноземних банках, позбавлені доступу до дешевих кредитів. Натомість, у країнах Європи, фермер використовують землю як актив, під який банки можуть надати їм необхідне кредитування для залучення обігових коштів чи інвестицій у переробку, тваринництво чи інші напрямки, включно з покупкою землі.

На орендованих землях господарювання ще складніше. Обслуговування договорів оренди займає час та відволікає ресурси. Так, для оренди 100 га, одне підприємство в середньому має укладати понад 30 договорів оренди. Приблизно 13% від загальної кількості договорів переукладається щороку. Тобто такі господарства несуть регулярні витрати на переукладання, і постійно стикаються з ризиками, що хтось із власників, чиї паї розташовані, наприклад, серед поля, відмовиться продовжувати угоду. До відома: лише 15% договорів оренди укладаються на термін 10 і більше років.

Майже всі виробники для консолідації земель в обробітку змушені вдаватися до неформального обміну земельними ділянками. Саме такі обміни стають предметом рейдерських захоплень. Формалізувати договори суборенди занадто дорого – орендарі мають додатково сплачувати 20% ПДВ – і не завжди можливо узгодити з власником землі.

Проте наївно було б думати, що описані ситуації є проблемою лише фермерів і взагалі не стосуються більшості українських громадян, які проживають в містах.

Ми почали потроху звикати до польських яблук (іноді пластмасового вигляду і за ціною бананів), ностальгічно зітхаємо «невже не можемо виростити своїх», - і не замислюємося над причинами такої ситуації. А причина на поверхні: господарюючи на орендованих землях, фермерам занадто ризиковано вкладатися в багаторічні культури, садівництво, зрошення. А раптом завтра його вже не пустять землі, на якій він працює сьогодні?  

Тому і вирощують ріпак, соняшник, кукурудзу, виснажуючи українські чорноземи та отримуючи хай менший прибуток, але – гарантований і щороку. Лише з 2004 по 2012 рік Україна втратила 43 тис. га багаторічних культур, а деякі землі на півдні та сході взагалі стало неможливо обробляти без зрошення.

Попри те, що, інвестуючи в однорічні культури замість багаторічних, фермер також щороку втрачає близько $1 тис. прибутку з кожного (!) гектара, він не вкладатиме у землю, яка не є його власністю, бо це суперечить будь-якій логіці.

Як, до речі, і мораторій суперечить Статті 41 Конституції України, за якою кожен громадянин має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Тільки, наприклад, квартири чи машини ця стаття стосується, а приватного паю – ні. Тому землевласникам і фермерам доступна лише одна опція – оренда.

Я не маю звички скрізь і всюди бачити «зраду»; як економіст надаю перевагу фаховим прогнозам, розрахункам та досвіду сусідніх країн, які вже пройшли шлях відкриття ринку землі. За прогнозами Світового банку, скасування мораторію на землю забезпечить $1,5 млрд додаткового фінансового ресурсу для села (у вигляді кредитування), $0,7-1,5 млрд додаткового зростання ВВП. А це означає - фінансування доріг, лікарень, освіти, нові робочі місця на селі, скорочення трудової міграції.

Ну, а містянам поверне на столи українські яблука, груші, сливи, полуниці…