24 травня, 12:18

Чому ми неодмінно переможемо!

Моя історія знайомства із звичайними Героями

Навесні 2014 року в нашу країну прийшла війна. Коли зелені чоловічки захоплювали Крим, здавалося, що все відбувається, немов у страшному кіно. А ось уже реальне усвідомлення війни прийшло із початком бойових дій на Донбасі.

У квітні того року мене тільки-но призначили на посаду голови райдержадміністрації. Одного “гарного”  дня нам передали оперативну інформацію, що в напрямку міста Гадяч рухається колона з п’ятьох БТРів без жодних розпізнавальних знаків. Небайдужі люди, щойно довідавшись про цю звістку, почали гуртуватися для захисту свого краю. Але будьмо відверті — у тій ситуації ми всі мало розуміли, чого чекати і як діяти. Та, дякувати Богові, у місто входили наші — українські війська! Перед самим в'їздом у Гадяч БТРи зупинилися і підняли український прапор. Порівнявшись із нами, гуртком захисників, БТР зупинилися. Звідти вийшло кілька хлопців, які представилися і розповіли, що приїхали обороняти наш край .

Перша зустріч із нашими хлопцями у201 4 році

Так розпочалося наше знайомство з бійцями 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, зокрема із заступником командира роти по роботі з особливим складом, уродженцем Львівщини Романом Сегейдою.

У 2014 році воїни звели і охороняли блокпости у нашому районі. Ми організували їм триразове харчування та нічліг. Саме тоді в Україні зароджувався рух волонтерства, і ми всі розуміли, що святий обов'язок цивільних — підтримати морально і матеріально наших захисників.

Та охороняти блок-пости у мирному Гадячі хлопцям довго не довелося. Їх чекали куди важчі випробування. Одразу після служби в нашому районі наших вояків (так зараз гадячани називають 80 бригаду) передислоковують у Слов'янськ. Там навесні та влітку 2014 року почали точитися перші запеклі бої із російським агресором та сепаратистами.

У 2015 році хлопці тримали оборону Луганської ТЕЦ. Захищали від ворога Станицю Луганську, яка буквально потерпала від ворожих обстрілів градами, мінометами та іншою важкою зброєю.

Але, найбільш важкою і героїчною сторінкою є захист Донецького аеропорту , де наші хлопці понесли великі втрати. Наприклад, у підрозділі третього батальйону, який тримав оборону , лише за три дні було 17 двохсотих і 33 поранених бійці. Герой України Зінич Ігор самотужки витягував побратимів із під завалів. Там же й прийняв героїчну смерть. Хлопці витримали — не витримав бетон!

І тоді, і зараз ми тримали із нашими хлопцями нерозривний зв'язок, намагаючись підтримати їх бодай морально. І звісно ж, організували для них гуманітарні вантажі. На службу в зону АТО разом із нашою бойовою бригадою від Гадяча вирушили два броньовані автомобілі УАЗ. Краяни постійно збирають для хлопців продукти харчування та речі першої необхідності.

Наш бойовий УАЗ, який тепер служить на передовій

А не так давно — на День пам'яті та примирення до нас із дружнім візитом особисто завітав Роман Сегейда. Як же приємно було одержати із рук Романа відзнаку командира та усієї 80-ї окремої десантно-штурмової бригади!

Роман привіз подяку і вітання від наших хлопців!

Коли ми знайомилися із цими хлопцями, я з цікавістю прочитав на їхніх шевронах гасло: “Ніхто, крім нас”. Зараз я розумію, що саме такими і мають бути герої. Звичайними, скромними хлопцями. Але міцними морально й фізично. Готовими до останнього захищати свій народ і свою державу! Дивлячись на них, розумієш — що ми неодмінно переможемо! Особливо, коли така ж єдність буде панувати і тут, у мирному житті.

Ваші думки очікую на сторінці у Facebook.

Про автора
Олексій Матюшенко
Голова Гадяцької районної державної адміністрації
Олексій Матюшенко
58
Останні публікації