85 років потому… Пам’ять, яка не має права згаснути
Сьогодні, 20 вересня, у Шумейковому урочищі біля Лохвиці ми разом із представниками громади та колективом сільської ради вшанували пам’ять тих, хто загинув тут у вересні 1941 року.
85 років тому це місце стало ареною одного з трагічних епізодів Другої світової війни. 20 вересня 1941 року в урочищі Шумейкове в оточення потрапили штаб Південно-Західного фронту та частина військовослужбовців. У бою загинули сотні воїнів, серед них командувач фронту Михайло Кирпонос, начальник штабу Василь Тупіков та член Військової ради Михайло Бурмистенко.
Сьогодні ми прийшли сюди не просто покласти квіти.
Ми прийшли пам’ятати.
Пам’ятати людей, чиї життя обірвала війна.
Пам’ятати ціну людського життя.
Пам’ятати, до чого призводить агресія і ненависть.
І пам’ятати заради тих, хто живе сьогодні.
Під час покладання квітів до меморіалу ми хвилиною мовчання вшанували загиблих. У цій тиші кожен, напевно, думав про своє. Але всіх нас об’єднувало одне — шана до тих, хто вже ніколи не повернеться додому.
Шумейкове урочище — це особливе місце для нашого краю. Тут історія перестає бути просто сторінкою підручника. Тут вона відчувається зовсім близько — у тиші лісу, біля меморіалу. А сьогоднішня війна ще раз показує нам, наскільки крихким є мир і наскільки дорогою може бути свобода.
Саме тому наш обов’язок — берегти пам’ять і передавати її дітям та онукам. Не заради красивих дат і офіційних заходів. А для того, щоб наступні покоління знали правду про минуле і розуміли справжню ціну миру.
Пам’ятаємо тих, хто загинув. Шануємо тих, хто захищав свою землю. І сьогодні особливо гостро усвідомлюємо, наскільки важливо берегти Україну та її людей.
Вічна пам’ять загиблим. Світла пам’ять усім, чиї життя забрала війна.
Пам’ятаємо. Шануємо. Передаємо пам’ять наступним поколінням.
