Тарифний колапс чи геноцид українського народу?

Наша держава багата газом. За даними геологів, її надра можуть містити близько 1,3 трлн куб м газу при річній потребі 32 млрд куб м. Найбільші запаси блакитного палива зосереджені в районі Дніпровсько-Донецької западини на території Харківської та Полтавської областей.

Особисто для мене залишаються без відповіді такі питання:

1. Чому, видобуваючи значну кількість газу, Полтавщина не має за це жодних преференцій?

2. Чому, маючи такі запаси газу, ми орієнтуємося на європейські хаби (на австрійські, німецькі і т. ін.)?

Почнемо з самого початку.

У серпні 2020 року Кабінет Міністрів України відпустив ціни на газ для населення у вільне плавання. З цього часу вартість "блакитного палива" для українців диктує ринок. Тож ще в липні в рамках державного регулювання цін один кубометр газу для домогосподарства коштував 2,3 грн. Але вже у жовтні, на третій місяць газової реформи, цей самий обсяг сягнув 5,9 грн. У чому ж причина такого різкого подорожчання?

А причиною цьому є довгоочікувана газова реформа — одне із зобов’язань України перед МВФ. Наша держава йшла до реформи газового ринку для населення з 2015 року. Вона могла відбутися і раніше, але плани постійно змінювалися. Тільки в 2020 році енергореформу переносили двічі – з 1 травня до 1 липня, з 1 липня – до 1 серпня. Що вона передбачала? Простими словами держава відмовилася від регулювання цін на газ для населення. До цього державна компанія «Нафтогаз України» в рамках механізму виконання спецобов'язків повинна була продавати газ за "пільговою" ціною так званим газзбутам. Ті, в свою чергу, постачали його з націнкою домогосподарствам.

В історію цей механізм увійшов як ПСО (Public service obligation). З його допомогою Кабінет Міністрів контролював ціни на газ для населення і зберігав їх на відносно низькому рівні.

Відсутність конкуренції і низька ліквідність – головні недоліки цієї моделі газового ринку. Саме ці цілі переслідує газова реформа: адже разом зі скасуванням регулювання цін споживачам дозволили вільно змінювати газового постачальника, навіть за наявності боргу.

Із 1 серпня правила гри на українському ринку газу змінилися. На ринку побутових споживачів газу зникли регіональні монополії, з’явилося понад пів сотні приватних постачальників, і відповідно – немає єдиної фіксованої ціни. Проте помітно це стало лише з початком опалювального сезону, коли у платіжках змінилася і кількість кубометрів, і їхня ціна.

Між тим, українці платять не лише за сам газ, а й за окремо за його транспортування до своєї домівки. Ці послуги надають місцеві монополії (облгази), а тарифи для них визначає регулятор – НКРЕКП.

Як газ потрапляє в домівки українців?

Коли ми укладаємо договір постачання газу, блакитне паливо за сигналом компанії-постачальника відправляється на доставку, якою займається оператор ГРМ (облгаз). З магістрального газопроводу чи сховища газ переміщають в труби меншого діаметру, додають речовину з різким запахом, щоб сигналізувати про витоки, очищують від піску та інших домішок. Тільки після цього газовий потік потрапляє по газопроводах у нашу домівку.

Таким чином, споживач газу безпосередньо взаємодіє із двома компаніями:

Для того, щоб отримувати послугу з постачання газу, споживач повинен бути підключений до мережі розподілу – тобто, спершу потрібно укласти договір з облгазом.

Чому газ дорожчає?

У зимовий період Україна бере газ із трьох джерел: видобуває самостійно, «підіймає» з підземних сховищ (куди учасники ринку запасали газ впродовж літа, коли він був значно дешевшим!), і купує у європейських компаній. Які, своєю чергою, отримують блакитне паливо від західних видобувників — від Норвегії, Данії та США, від країн Аравійського півострова та від Росії.

Власний видобуток України – трохи більший за 20 мільярдів кубометрів на рік, ще майже 10 мільярдів доводиться імпортувати. І ціна цього імпорту помітно коригує внутрішній український ринок.

Так, більшість постачальників газу обіцяє підняти ціну на нього у новому році. І самі постачальники, й експерти найчастіше називають дві причини: зростання вартості газу на європейських ринках, де Україна купує частину палива, і те, що взимку зріс попит на енергоресурси, який додатково штовхає ціну вгору.

На сьогодні Україна накопичила у своїх підземних сховищах понад 28 мільярдів кубів газу, тобто приблизно на 10 мільярдів більше, ніж потрібно резервувати для безпечного опалювального сезону. Але чому ж такі значні запаси у підземних сховищах не утримують ціни від стрімкого зростання? Чим обґрунтовується ціна на газ (не лише вартість самого блакитного палива, а й тариф на його транспортування)? Чому ми маємо рівнятися на вартість газу на європейських біржах, якщо наші вчителі та лікарі не отримують європейський зарплат? Тільки для того, щоб забезпечити достойний рівень життя керівнику «Нафтогазу» — «Золотому Коболєву»? До слова, його місячний оклад складає 1 млн 41 тис. грн А ще щомісячні премії, обов'язкові гарантійні та компенсаційні виплати, матеріальна допомога на оздоровлення, медстрахування, представницькі витрати в гривні та іноземній валюті, охорона, машина і космічні бонуси. Навіть, якщо Коболєва достроково звільнять, йому виплатять середньорічний дохід - оклад, премії, матеріальну допомогу тощо. І це Національна акціонерна компанія!

Те, що газ буде дорожчати, було зрозуміло ще в липні, відтоді, як скасували ПСО для населення, але ж не на стільки! Тоді ж в українців з'явилася перша можливість обирати собі постачальника та навіть закупити газ за зниженою ціною на рік наперед. І добре, що за такою схемою діяли соціальні структури, які через тендерні закупівлі придбали паливо дешевше. Тож на рік мають стабільну вартість газу, розподілену рівномірно на рік. Але ж як бути далі?

Зараз, коли ринок газу в Україні вже діє, логічніше було б меншою мірою орієнтуватися на європейські біржові торги, а більшою — на українські цінові індикатори і на можливість укладання довгострокових газових угод всередині країни, які, можуть здешевити розцінки і для простих українців. Адже подорожчання газу в опалювальний сезон, саме тоді, коли частина українців використовує його для опалення, – це удар по сімейному бюджету. Та вони не єдині, кого «травмує» підвищення тарифів (https://blog.poltava.to/matushenko/11287/). Ось малий бізнес таке здорожчання взагалі може знищити. У структурі його видатків є оплата комунальних платежів та енергоносіїв, відповідно бізнес вимушений буде піднімати вартість товарів та послуг, що зменшить об’єми нашого споживання. Для представників малого та середнього бізнесу підняття тарифів призведе до скорочення доходів. Цей факт може повністю знищити невеликі магазини. Що вже говорити про збитки сільських та обласної ради через недоотримання коштів ренти до своїх бюджетів (https://blog.poltava.to/matushenko/11313/). Чи не є такий «тарифний садизм» прямим знищенням українського народу шляхом зубожіння?

Ми не стоїмо осторонь, спільно з депутатами, які входять до комісії з питань житлово-комунального господарства, енергозбереження, будівництва, транспорту та зв’язку і з питань паливно-енергетичного комплексу вирішили:

• провести аудит та оптимізацію структури тарифу з наданням детальної розшифровки структури тарифів на послуги розподілу природного газу (з конкретизацією елементів виробничо-технологічних витрат, витрат на оплату праці);

• провести перерахунки ціни газу та змінити формулу розрахунку: відв’язатись від європейських ринків та встановити економічно обґрунтовану вартість газу власного видобутку;

• запровадити єдиний тариф в Україні, а для Полтавщини пільговий — 50% від загальнодержавного (і я вважаю, що це буде справедливо);

• розширити перелік пільговиків;

• об’єктивно розслідувати злочин проти українського народу.

Не допустимо тарифного геноциду! Тарифи мають бути прозорими і зрозумілими. Для багатьох простих людей підвищення тарифів на енергоносії фактично стало вироком. Люди доведені до відчаю, виходять на тарифні мітинги і я з ними повністю згоден. Ми переконані, що це злочин проти українського народу і ми спробуємо це довести! Та захистити майбутнє українців!