Вставай, Кобзаре
Сподіваюсь, що настане час, коли цей вірш втратить актуальність
Вставай, Кобзаре, подивись
До чого ми вже дожились,
Куди народ наш довели,
Як Україну продали.
Чини вельможні і пани,
Як розжиріли вже вони,
Мов знахабнілі кабани.
Народ, мов липку, обідрали,
Все розтягли і розікрали,
Вже скоро й шкуру стягнуть з нас.
Ти подивись лишень, Тарас,
Встань із своєї ти могили,
Бо в нас немає уже сили,
Уже витягуться жили,
І кров останню дописвають,
Свої кармани набивають.
Не хочкть бачить на горі
Як тут бідують трударі.
Тарас Шевченко - гордість наша,
Вже переповнюється чаша
Терпіння, муки і біди,
Бо довели нас до нужди.
Хіба ж ти мріяв про таке
Життя нестерпне і гірке?
Про таку вільну Україну,
Про незалежну і єдину.
Хіба ж цього хотів Кобзар,
Щоб жив народ немов злидар?
Кобзаре, краще не вставай,
Лежи, спокійно спочивай.
Що усього цього не бачить,
Як люди стогнуть, люди плачуть,
В країні вільній живучи
І свою долю клянучи
(с) Олександр Маслак, 21 липня 1999р.
