Розмір тексту

Як пишуться закони?

Головне під час досудового розслідування забезпечити дотримання прав і свобод людини. 

Щоб текст став Законом, за яким житимуть люди, перед яким відповідатимуть, який виконуватимуть, який фактично може змінити їхнє життя,  відбувається певна процедура. Вона полягає як в ряді технічних моментів: належне оформлення, відповідна структура документа, чітка послідовність, регламентні норми й інше, так і в інших процесах, які є не обов’язковими, а дискусійними.  Це коли після довгого обговорення на різних дискусійних майданчиках, після врахування висновків ряду експертних організацій, міжнародних, врахувавши думки практиків, які безпосередньо забезпечуватимуть виконання того чи іншого закону маємо ту редакцію законопроекту, яка стане Законом. Ось тут для кожного законотворця відкривається велике поле діяльності. Ти можеш проводити безліч найрізноманітніших обговорень проекту закону. Можеш порівнювати як було раніше, як є зараз, і як буде після того, як ти напишеш або підтримаєш те, що написав хтось інший. Це не лише цікавий процес, в якому ти сам вчишся, але й дуже відповідальний, бо від твоїх так би мовити п’яти копійок залежать долі людей. Тому у своїй законотворчій діяльності намагаюся бути максимально об’єктивною, а головні для кого повинні працювати закони - українці. 

Саме так було і з законопроектом 1009 - змінами до КПК. Коли винесли документ в зал на перше читання, я його не підтримала, бо мала ряд сумнівів. Законопроект відправили доопрацьовувати у профільний комітет. А я намагалася максимально вивчити його врахувавши думки незалежних експертів. Подала свої пропозиції, однак усі вони не були враховані комітетом. Про що були ці пропозиції.

1. Законопроект 1009 передбачав скасування встановлених Кримінально-процесуальним кодексом України строків між моментом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та моментом повідомлення особі про підозру.Такий підхід вже існував у вітчизняному кримінально-процесуальному законодавстві, і дозволяв маніпулювати строками, коли досудове розслідування могло тривати роками, з порушенням будь-яких розумних строків, слідчими умисно затягувалися строки повідомлення особі про підозру. При цьому, в межах цих проваджень проводилися слідчі дії, обшуки, виїмки, допити, чим грубо порушувалися права й інтереси третіх осіб, на яких вчинявся певний тиск без надання процесуальних можливостей для захисту.

Приклад наведеної ситуації чудово проілюстровано у Рішенні ЄСПЛ у справі «Шабельник проти України» 2009р., де суд дійшов висновку, що невчасне повідомлення про підозру дійсно позбавило громадянина права на захист від первісного кримінального переслідування. 

Основна аргументація необхідних змін – обмеження  досудового розслідування строками має негативні наслідки – слідчі часто з об’єктивних підстав не в змозі закінчити досудове розслідування за короткі терміни (КПК передбачено, що у випадку, коли строки досудового розслідування закінчились, проте жодній особі не було повідомлено про підозру, слідчий, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження). Тобто, у даному випадку оперативність досудового розслідування ставить під сумніви його ефективність.Однак, на противагу такому поясненню, варто зазначити, що чинним КПК у ч.1 ст.294 передбачена можливість неодноразового продовження цих строків, що і є тим механізмом, який повинен забезпечити ефективне досудове розслідування в особливо складних випадках, коли розслідування неможливо закінчити у звичайні строки. Насправді, прокурори часто не могли отримати від слідчого судді рішення про продовження строку, через це зараз вони і наполягають на необхідності подібних змін. Проте, якщо ми повернемось до того, що розслідування фактично залишатиметься з необмеженими строками, то матимемо повторення ситуації з масовими зловживаннями та порушеннями права на захист.Часто борці з корупцією наголошують, що при теперішньому КПК розслідувати корупційний злочин вкрай важко, бо вони потребують великої кількості аналітичної роботи, а деякі процедури можуть бути довготривалими. Але, у даному випадку повертаємось, по-перше, до того, що ч. 1 ст. 294 нікуди не ділася, а тому нею можна користуватися. По-друге, якщо слідчий суддя «саботує» продовження строку там, де воно об’єктивно потрібно, то треба передбачати запобіжники саме щодо таких виключних ситуацій. Бо запропоновані зміни поширюватимуться на усі без виключення кримінальні правопорушення, як то складний корупційний чи економічний злочин, так і вбивство чи крадіжка. І якщо для корупційних злочинів потрібно більше часу, то процедура для інших може не бути такою ускладненою та довготривалою, а необмежені строки будуть полем для зловживань. 

З огляду на все це, зазначене питання варто розглядати ще й через призму додержання прав та свобод особи під час досудового розслідування, оскільки штучне затягування строків може призвести до порушення цих прав. Як показала практика, правоохоронна система в Україні не здатна забезпечити належне виконання Європейської конвенції з прав людини щодо дотримання розумних строків проведення досудового розслідування без їх чіткого окреслення в законі. Про недотримання розумних строків досудового розслідування свідчить практика ЄСПЛ у справах щодо України (зокрема, справа «Меріт проти України» рішення від 30.03.2004, «Гарбуз проти України» рішення від 19.02.2019, «Шабельник проти України» рішення від 19.02.2009). 

2. Законопроектом передбачалася можливість Генеральним прокурором чи його заступником самостійно продовжувати строк досудового розслідування з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину до 6 та 12 місяців без необхідності звернення до слідчого судді, як це передбачено чинним КПК.Запропонований підхід є досить ризикованим, оскільки дозволяє стороні обвинувачення самостійно без залучення додаткового неупередженого суб’єкта (слідчого судді) вчиняти процесуальну дію, що безпосередньо може вплинути на права підозрюваного. Тобто, в запропонованій редакції зникає система стримувань-противаг щодо зловживання органами прокуратури своїм правом на неодноразове продовження строків досудового слідства.Така ситуація, безперечно, буде вигідною стороні обвинувачення, але ось захисту не завжди. А з урахуванням ще й зміни порядку обчислення строків, ситуація була б зовсім плачевною, бо досудове розслідування могло б тривати майже безкінечно. Власне, ця зміна і пояснюється тим, що часто судді відмовлялися продовжувати строки, тому їх вирішили просто усунути із цього процесу. Але треба пам’ятати, що прокуратура – це все таки сторона обвинувачення, тому безконтрольне надання їй права на продовження строки може мати негативні наслідки для сторони захисту. 

3. Законопроектом пропонувалося скасувати можливість оскаржити повідомлення про підозру.Така зміна погіршує становище особи у кримінальному процесі. Повідомлення про підозру у вчиненні злочину призводить до низки негативних наслідків для особи (застосування запобіжних заходів, відсторонення від посади, арешт майна), при тому, що існує лише ймовірність доведення її вини у вчиненні кримінального проступку чи злочину. Необґрунтована підозра, до того ж, порушує честь та гідність особи, завдає моральних страждань, а тому наявність механізму для оскарження такої підозри є безумовною гарантією захисту її прав. 

Крім того, наявність механізму оскарження повідомлення про підозру стимулюватиме слідчого більш відповідально та зважено ставитись до перевірки доказів на обґрунтування підозри.

Проте! Завдяки двом тижням великої роботи, дискусій і компромісів, учора парламент підтримав усі ці пропозиції і всі вони враховані у другому читанні законопроекту, який проголосували в цілому. Це насправді велика здатність мати можливість чути і змінювати свою, здається  до цього правильну думку. 

Окремо скажу для прокурорів. Саме вони єдині, хто був проти таких моїх поправок.Наголошую, виключно прокурори. І я розумію чому - їм це ускладнює роботу. Коментувати не буду. Процитую вчорашню заяву Генарального прокурора України пана Рябошапки, якого ми підтримали на посаду і поставили перед ним ряд завдань. «На сьогодні кількість прокурорів на душу населення в Україні є однією з найбільших в світі, але немає потреби в тому, щоб в системі правосуддя їх була така велика кількість. ПРОКУРАТУРА МАЄ БУТИ СПРАВЕДЛИВОЮ, як того вимагає суспільство, а прокурори повинні керуватися виключно верховенством права у своїй діяльності, а не обслуговувати політичні чи бізнес-інтереси. Прокурори повинні забезпечувати дотримання прав учасників кримінального провадження і забезпечити невідворотність покарання. Тобто особи, які вчинили злочини, повинні бути притягнуті до відповідальності, але це має відбуватися не через 10 років, це має відбуватися якомога швидше».

Анастасія Ляшенко, народний депутат України.

Про автора

Анастасія Ляшенко

Анастасія Ляшенко

Народний депутат України

4
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему