Як дорослі вчать дітей жорстокості
Учора ввечері нам зателефонувала дівчина. Її голос звучав юно, у словах було відчутне хвилювання. Вона розповіла, що до них прибились цуценята. Вони їх нагодували, але могли потримати лише до ранку. Ми пояснили: притулки переповнені, клініки вночі не працюють, але відразу розмістили оголошення у всіх можливих групах у пошуках допомоги.
Здавалося, що ситуація б хоча трохи під контролем. Але події розгорнулися інакше.
Як дорослі вирішили проблему
Пізно ввечері, близько 22, дорослі, які були поруч із дитиною, вирішили, що вони «зробили все, що могли». Вони:
— поклали цуценят у коробку,
— написали записку, що їм шкода,
— перевезли їх через усе місто,
— залишили на вулиці серед ночі в холоді.
Якби не команда Drive Family, яка опівночі виїхала й забрала малюків, вони могли б просто не вижити.
Але найгірше сталося зранку
Ці ж люди почали:
— виправдовувати себе, мовляв, іншого виходу не було,
— брехати, що їм «ніхто не допоміг»,
— погрожувати, бо в розмові брала участь неповнолітня дівчина.
Хоча під час дзвінка вона зверталася до мами, а отже, дорослі чули розмову і могли ухвалити правильне рішення. Але вони показали дитині інше—як уникати відповідальності та перекладати її на когось.
Що засвоїла ця дитина?
Вона побачила, що:
— замість допомоги можна просто «позбутися проблеми»,
— брехня і виправдання—нормальний спосіб уникнути відповідальності,
— жорстокість—це не щось погане, бо дорослі так чинять.
Психологічні наслідки такого виховання
Байдужість не народжується сама по собі. Її прищеплюють власним прикладом.
Якщо дитина бачить, що відповідальність—це тягар, від якого можна втекти, у неї формується:
— Безвідповідальність. Простіше перекласти проблему на інших, ніж шукати рішення.
— Байдужість. Якщо можна залишити напризволяще тварину, то чому співчувати людям?
— Брехливість. Головне не визнати помилку, а знайти виправдання.
Діти не просто слухають батьків. Вони наслідують їхні вчинки.
І якщо сьогодні вони викидають цуценят, то що буде завтра?
