Поліція та громадськість: спільна робота – запорука успіху
В рамках акції "Відповідальність починається з мене" , а саме конкурсу есе "Відповідальність і я", молодь висловлювала свої, досить дорослі думки на запропоновані теми. Кожна робота - це світ очима дітей!
Тож представляю вашій увазі чергову фіналістку.
За досить короткий період часу в нашій країні відбулося чимало змін. Не бракує нам сьогодні трагічних подій, які затуманюють розум песимізмом настільки, що здається, наче світанок змін настане не скоро. Безперечно, люди ошелешені нинішніми політичними й економічними перемінами, що змінили їхнє життя на виживання, тож, природно, українці висловлюють обурення та незадоволення тими, хто має владу над державною ситуацією.
Але, як на мене, те, що коїться сьогодні в країні – абсолютно очікувано. Образно кажучи, сучасна Україна схожа сьогодні на хворого, який з власної волі зважився на складну операцію і в процесі одужання відчуває нестабільність та тяжкість реабілітації. Так, три роки тому, ми вирішили скинути з себе навіяні радянським союзом ментальні тягарі й розпочати євроінтеграцію аби жити в розвинутій та незалежній державі, про яку так завжди мріяли. Та спалахнула революція. Люди самі почали боротися за гідне життя ціною власної крові, та врешті перемогли. Цю перемогу можна порівняти із видаленням злоякісної пухлини – початок оздоровчого процесу запущено, однак з побічними ефектами й ускладненнями хворий мусить боротися докладаючи своїх зусиль та сили волі.
Хоч би як не здавалося на перший погляд, та позитивні зміни таки в країні відбуваються, варто згадати хоч про поліцейську реформу. Однак, маючи за плечима неприємний досвід співпраці з колишніх корумпованими правоохоронцями, звісно, люди упереджено й недовірливо ставляться до нових полісменів. Ми висуваємо такі високі вимоги до державних органів та поліції, що іноді, на жаль, забуваємо, що для змін в країні на краще кожен громадянин незалежно від його статусу має відчувати на власних плечах відповідальність за Батьківщину. Лише зі спільною рівноцінною взаємодією нам вдасться досягти розквіту. Незалежно від того, хто ти, поліцейський, політик, вчитель чи простий працівник, необхідно робити свою справу якісно, будучи прикладом іншим.
До того ж, поліцію так само як і представників влади можна вважати відображенням народу. Не даючи хабарів, контролюючи роботу державних представників, знаючи закони, що діють у нашій державі та звісно, будучи свідомими громадянами з проактивною позицією, ми робимо крок задля встановлення ладу на нашій землі.
Ідеальна взаємодія між поліцією та громадськістю може виникнути за умови, що сторони розумітимуть одне одного. Громадяни мають бути толерантними до новоспечених правоохоронців, не перешкоджати виконанню їхніх професійних обов’язків та, звичано ж, плекати в собі законослухняність. Поліція в свою чергу має по-справжньому усвідомлювати своє призначення – забезпечувати спокій та безпеку своїм співвітчизникам, бути чесними й справедливими, роблячи внесок в українську євроінтеграцію.
Сьогодні перед нами два шляхи – або попри труднощі йти далі, продовжуючи важку, але важливу роботу над собою, плекаючи європейські принципи, щоб згодом дістатися цілі або продовжуючи жалітися на тяжкість й болючість «симптомів» сидіти, склавши руки і в результаті втратити не лише все, здобуте на цю мить, але й можливість жити в тій Україні про яку мріємо.
Юлія Одинець, 15 років
