Без допомоги громадськості проблеми біженців не вирішити
В Україні біженців (переселенців) не було з часів Чорнобиля. Але те трапилося ще за Радянського Союзу з його плановою економікою, величезними матеріальними ресурсами та «руководящей и направляющей» роллю КПРС.
Цього року незалежна держава вперше зіткнулася з цією величезною й багатоаспектною проблемою, яку Україні створив «невероятный противник» Росія, спочатку анексувавши Крим, а потім розв’язавши справжню війну на Донбасі.
Але якщо з Криму на Полтавщину переїхало трохи більше 400 осіб, то з Луганської та Донецької областей – понад 6000.
Заможні люди, котрі мають кошти, вирішують власні проблеми самі (орендують чи купують житло, відкривають власний бізнес).
Утім, переважна більшість біженців – люди малозабезпечені, особливо з дітьми, які тікали з-під обстрілів, у чому стояли, а тому розраховують на допомогу. В першу чергу з боку державних органів Полтавської області.
Добре, коли переселенців розміщують у житлі з повним пансіоном (приміром, у школах-інтернатах, будинках відпочинку). А скільки випадків, коли жителів Донбасу поселили у віддалених районах і через кілька днів вони обривають телефони волонтерів: «Нас кинули напризволяще, у нас немає грошей, продуктів, дитячих сумішей, памперсів, ліків, одягу і т.д. Допоможіть!» І доводиться це передавати з Полтави, наприклад, у Лохвицю, наче там на місці не можна зарадити...
Держава, громадські організації й волонтери вирішують практично ідентичні проблеми вимушених переселенців, інколи дублюючи чи замінюючи їх, часом нагадуючи Лебедя, Рака та Щуку з відомої байки.
Велика кількість супутніх проблем, розкоординованість дій влади та громадського сектору, відсутність інформаційно-роз’яснювальної роботи, вивчення й поширенння позитивного досвіду роботи з біженцями спонукали низку громадських організацій Полтавщини створити Моніторинговий центр з питань дотримання прав переселенців з АР Крим та зони проведення АТО.
Днями цей центр провів у Полтаві перший «круглий стіл» на тему: «Координація зусиль влади Полтавщини, громадських організацій, волонтерів та ЗМІ з метою ефективного забезпечення дотримання прав вимушених переселенців».
До участі у заході були запрошені керівники облради, облдержадміністрації та її галузевих управлінь, УМВС, прокуратури, лідери громадських організацій, волонтери, представники ЗМІ.
Діяльність Миргородського координаційного центру з допомоги переселенцям зі сходу України, певно, може, бути прикладом, гідним наслідування в інших містах і районах області.
Активіст Євромайдану Віктор Галич (він же – голова Асоціації фермерів Миргородщини), який очолює центр, за власні кошти орендує офіс для центру, мобілізує місцевих сільгоспвиробників, підприємців, які надають переселенцям продукти або харчування у своїх кафе, влаштовують на роботу.
Центр винаймає будиночок біля залізничного вокзалу, який вони називають перевалочним пунктом, де можуть зупинитися біженці, котрі приздять уночі, або перебути якийсь час до вирішення питання їхнього розміщення й забезпечення необхідним.
Миргородці підтримують переселенців матеріально і морально, при необхідності з ними працюють психологи, побутові умови перевіряють волонтери координаційного центру разом з «Козацькою вартою».
Саме досвід, набутий під час Майдану, допомагає громадськості оперативно реагувати на виклики часу й підставляти своє плече там, де не допрацьовують чи не спрацьовують державні інституції як більш бюрократичні, консервативні й зарегламентовані. Хоча байдужість і навіть саботаж чиновників різних рівнів теж має місце.
- Це у нас – сльози, крики, істерики приїжджих, - розповідає керівник волонтерської організації «Полтава-переселенці-SOS» Юліана Бондаренко, - а в кабінетах чиновників – тиша й благодать, бо від них ніякої допомоги не доб’єшся, то до них і перестали ходити.
Юліана розповіла про проблему, яка наразі стає актуальною й навіть болючою. У переселенців, які спочатку самі винаймали квартири чи кімнати, закінчилися кошти і вони звертаються до волонтерів, бо тут до них по-людськи ставляться: нам потрібне соціальне житло. По-друге, ті, хто й досі проживає в школах, інтернатах, студентських гуртожитках, до 1 вересня терміново мають їх звільнити, бо починається навчання.
А тим, хто знайшов притулок у дитячих таборах, на базах відпочинку, не пристосованих для проживання в опалювальний сезон, треба знайти інше житло на осінь і зиму. Ю.Бондаренко за минулий тиждень об’їхала всі 25 районів Полтавщини (проїхала 3600 км) і знайшла 720 будинків-пусток у сільській місцевості, в які можна за умови невеликого ремонту переселити біженців з Донбасу.
У той же час управління Держслужби з надвичайних ситуацій України у Полтавській області, якому поставлене аналогічне завдання - знайти капітальне житло – не має цієї інформації, яку добули волонтери.
Та набагато прикріше, що у ДСНС не знають про те, що на балансі Департаменту охорони здоров’я ОДА є багато законсервованих приміщень сільських дільничних лікарень, закритих при так званій реформі медичної галузі. І як розцінити відсутність комунікації й координації діяльності двох державних відомств?!
Ще одна проблема, на якій наголосив представник управління Держміграційної служби у Полтавській області: з-понад 6 тисяч переселенців стали на тимчасовий облік лише… 127 осіб. А відсутність реєстрації тягне за собою чимало інших ускладнень: людина не може отримати субсидію, перевести пенсію, різні соціальні виплати, дитину не приймуть до дитсадка і т.д.
Але інформацію про важливість тимчасової реєстрації до розпорошених по містах і селах області міграційна служба теж доносити не поспішає.
Тим часом ті громадські організації, які приймають до себе переселенців й хочуть зарєструвати їх, зіткнулися з тим, що при всьому бажанні не можуть цього зробити, бо їхні приміщення нежитлові, а навіть тимчасово реєструвати дозволяється лише у приватних помешканнях. Про це розповіли керівники «Монтесорі-центр реабілітації дітей-інвалідів «Соняшник» Тетяна Черненко та клубу «Квітень» Євген Анічин.
Часто біженці просто не знають, куди їм звертатися зі своїми численними труднощами, що робити у складних, але типових ситуаціях. Однак Департамент інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю ОДА теж не вельми стурбований цим, задовольнившись тим, що деяка інформація розміщена на їхньому сайті. Мабуть, не розуміють, що більшість переселенців не мають доступу до Інтернету, тож інформацію серед них треба поширювати в друкованому вигляді. А для цього шукати можливості, а не безпорадно розводити руками: «У нас немає на це грошей…»
Практично не ведеться робота через державні й комунальні ЗМІ, які фінансуються платниками податків, з розвіювання міфів про те, що біженці є сепаратистами й періодично то там, то там вивішують прапори ДРН чи ЛНР і подолання нетолерантсності.
Дуже правильно зауважив Віктор Галич, що перебування жителів Луганської та Донецької областей на Полтавщині треба використати для зміни їхньої свідомості, бо вони не винні, що багато років були зазомбовані російським телебаченням, Януковичем та донецькими олігархами, однак вони є громадянами України й самі багато вже переосмислили після початку війни. А це нелегка й мало не індивідуальна робота. Але її треба робити, щоб Україна й справді стала єдиною!
Усі представники державних органів на «круглому столі» були одностайними в тому, що без величезної допомоги громадськості вирішити проблему переселенців на Полтавщині неможливо й дякували їм за це.
Вони наголосили на тому, що такий широкий захід (він тривав понад три години) за участі представників влади, громадськості й волонтерів з часу анексії Криму і збройного конфлікту на Донбасі було проведено вперше, він був корисним і конструктивним: дізналися про невідомі раніше аспекти проблеми біженців, познайомилися з громадськими активістами, налагодили контакти, внесли конкретні пропозиції.
За результатами «круглого столу» Моніторинговий центр з проблем переселенців розробить рекомендації з взаємодії ІГС, органів влади, місцевого самоврядування щодо ефективного забезпечення їхніх прав.
