Зміни без змін?

 

Зміни без змін

або Чого я найбільше боюся…

За останні два місяці мені, типовому глобинському євромайданівцю, довелося пережити чимало напружених моментів, днів і ночей. Це і нічне чергування в підвалі Полтавської облради в ніч з 25 на 26 січня, коли в будь-який момент міг початися штурм з боку силовиків, і стояння на 20-градусному морозі на Полтавській барикаді, і змінне чергування на барикаді на Грушевського, і пікетування та блокування Кременчуцького міськвідділу міліції 19 лютого, у розпал бойових дій у Києві.

Звичайно, було відчуття певної небезпеки переслідування з боку режиму (бо в той час за межами барикад євромайданівців хапали і саджали в тюрми сотнями, а агенти силових структур давним-давно пофотографували і познімали на відео «фейси» найактивніших борців із режимом). Але страху не було – його затьмарювало величезне відчуття власної правоти і моральної переваги над ницими прислужниками бандитського режиму. Але це було тоді.

А що тепер? А тепер у мене з’явився маленький черв’ячок страху. Страху за те, що можуть бути зміни без змін, що влада ніби помінялася, а принципи її управління і поведінки можуть залишитися тими ж самими.

У парламенті ніби утворилася більшість у 250-300 депутатських «штиків». Але ж представників опозиції там як було, так і залишилося 175. Всі ж інші – «тушки» з ПР та «тушки» з опозиції. Звісно, вони зараз голосують правильно (під тиском людей) – а далі? За усіма принципами європейської демократії народ повинен дати цим силам політичну оцінку на дострокових парламентських виборах – тобто для «тушок» має наступити політична відповідальність у вигляді їх необрання до наступного парламенту.

Ідеться про так зване «перезавантаження влади» через вибори рад усіх рівнів. Але ж справжня опозиція не може провести це рішення через парламент (бо не вистачить голосів, тільки близько 175), а всі інші нардепи дострокових виборів бояться як чорт ладана (бо більшість із них не попаде в парламентські крісла).

Те ж саме у Глобинському районі, у нашій районній раді, де з 54 депутатів 32 – регіонали (59%), ще 5 – аграрники (як на мою скромну думку, АПУ – це філія партії Регіонів), та ще 3 комуністи.

Кістяк їхньої більшості у райраді – представники влади (голова РДА, його перший заступник, заступник голови ОДА), великі землевласники-агробізнесмени, а під їх пильним наглядом – менеджери їх бізнес-структур та кілька бюджетників. Ось така «більшість»…

Як колишній депутат райради можу сказати, що там катастрофічно не вистачає ініціативних і самостійних у своїх рішеннях і діях людей, котрі би могли продукувати креатин у роботі ради. Але ж їх не введеш туди силою – потрібні вибори. А їх якраз ніхто призначати не збирається – діють за принципом: «Нет, мы на 5 лет!»…

Вся ця «братія» страшенно хоче «протягти» свого ставленника на пост голови райдержадміністрації (бо як відомо всім, ще нині діючий голова РДА "вженерегіонал" і агробізнесмен В.Г.Ведмідь подав у відставку і на це місце мають призначити нову людину).

Якщо їм вдасться такий фокус (протягти свого, як у 2005 році), то наш район приречений на відсутність будь-яких реальних і прогресивних змін, а ті зміни, які генеруватимуться на загальнодержавному рівні – будуть потихеньку саботуватися, «розмиватися» через так званий «людський фактор»…

У народі вже гуляють деякі прізвища, в тому числі місцевих бізнесменів та висуванців «від фермерства». Але ж і фермери у нас в районі різні. Хтось ще з початку чи середини 90-х пекельною, мало не цілодобовою працею збудував своє фермерське господарство.

А хтось, будучи чиновником чи керівником колективного господарства, елементарно «натирив» матеріальну базу, посівний матеріал і добрива для «свого» СФГ.

То від якої групи фермерів ті кандидати?

Володимир Ляшенко

http://vk.com/opryshky_proty_zeka