Полтавський юрист "поклав на лопатки" нардепа-регіонала Володимира Олійника

Відкритий лист народному депутату України Володимиру Олійнику юриста Петра Гуйвана

Чистая правда со временем восторжесвует,
Если проделает то же, что явная ложь.

Пишу цей лист у день народження видатного поета Володимира Висоцького, який, як ніхто, відчував неправду і був нетерпимим до всіляких проявів нещирості, лицемірства та позерства.

Тепер до суті. В Україні нібито існує свобода слова. Щоправда, вона, не маючи реальних проявів у загальноприйнятих світових форматах, набула у нас гіпертрофованого вигляду на рівні політичних ток-шоу. Там такий розгул свободи слова, що нам лютою заздрістю (і білою, і чорною) заздрять сусіди з Росії, Білорусі тощо, не кажучи вже про Саудівську Аравію чи Узбекистан. Влада робить мудро. І рейтинги телекомпаній піднімаються, і народ пару випускає. Хто ж буде звертати увагу на погіршення життєвого становища конкретного суб’єкта, коли в країні в окремо взятому приміщенні такі демократичні баталії відбуваються. Тут із власними амбіціями можна потерпіти.

Народ підсів на голку ток-шоу. В принципі, результативність самих передач та проведених на них численних голосувань ніяк не відображається на рейтингах політичних сил. Але це результат, а в нашому випадку набагато ефективнішим та видовищним має бути і є процес. Він і становить добряче відрежисоване дійство. Обличчя на всіх політичних шоу практично ті ж. Ще досить недавно у суспільстві велася серйозна дискусія на тему: чи є виразниками думки, волі всього населення України виключно політичні партії (спір про ураження в конституційних правах бути обраним тих, хто не є членом чи висуванцем партії)? Схоже, організатори шоу ці сакраментальні питання для себе вже вирішили. Заслуговують виставлятися та отримувати статус телезірки тільки партійні функціонери різного штибу, ну іще, звісно, записні аналітики та експерти, яких вже здалеку можна розподілити зі їхніми політичними пристрастями.

При цьому шоуфігурантами, переважно, є ті ж самі особи, котрі щодня проводять подібні оральні змагання між собою у стінах Верховної Ради України. Складається враження, що інтелектуальний потенціал кожної із політичних сил вичерпаний виключно їхнім представництвом у парламенті. Більше розумних прихильників у них нема. А ось такий результат попередніх виборів пояснюється тим, що не знайшли ще хоч трохи інтелектуальних кандидатів? Бідна країна. Насправді, скудність різнобарв’я у політичних шоу пояснюється не відсутністю розумних людей, їх в Україні дуже багато, а обмеженістю ресурсу політиків-шоуменів.

Зверніть увагу, політичні партії, маючи приблизно по 150 представників у Раді, щоразу делегують на шоу не більше десятка одних і тих же. Такий, мабуть, функціональний розподіл: хтось працює в окрузі, хтось у комітеті, а дехто (і стає найвідомішим) – язиком у студії.

При цьому якось так виходить, що якраз юристи розумничають на «Свободі слова» та «Шустер Лайві». А хто ж тоді фахово займається розробкою законів? Між тим, наше законодавство наразі знаходиться у жахливому стані. Це без перебільшення. Воно малозастосовне на практиці з огляду на двозначність норм, їхню протирічність та часто просто недієвість. Тож і отримуємо фактично судово-прецедентну правову систему, кожен тлумачить недосконалі правила поведінки в міру свого уявлення чи зацікавленості.

А яка якість чинних законів?! Один лише приклад. Якось мені принесли на підпис листа, сформованого підлеглими працівниками-юристами. У цьому документі була така фраза: «Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах». Звісно, побачивши таку беліберду, я запропонував звільнитися працівниці, котра не знає законодаваства.

На свій захист вона принесла мені Закон України «Про житлово-комунальні послуги». Так ось. Стаття 19 (ч.1) цього ЗАКОНУ УКРАЇНИ (!!!) викладена у такій редакції: «Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах». Немає слів!

І все-таки це талан, щаслива доля мати одночасно і політичні, і артистичні здібності. Не маю нічого проти, тільки радий за цих людей. Та однак мільйони телеглядачів, які вечорами прикипають до телевізорів у сподіванні побачити свободу слова на ділі, мусять зрозуміти, що політичне шоу нічим, власне, не відрізняється від того ж «Дома -2». Усі ті ж розподілені заздалегідь ролі з великою часткою імпровізації. Добре поставлена робота, але в тому то й біда, що наших політиків ми можемо почути тільки у постановці, а інших розумних людей не чуємо взагалі. Ну що ж, залишається сподіватися на зміни після Майдану, але, боюся, ці сподівання виявляться марними: змінювати треба не систему сповіщення, а свідомість людей.

Як би там не було, а українські люди, асоціюючи телевізійні постановки з правдою життя, будують свій світогляд, керуючись тією інформацією, що отримують у такий спосіб. Це сумно, але факт. Люди вірять інформації, що лунає з екрану (часом нісенітниці), і учасники полеміки, позаяк вони є політиками, мусять це враховувати і зважати на публічний характер своїх виступів. Тут неприпустимі будь-яка нещирість, а тим більше відверта брехня. Маніпулювати суспільством за допомогою повідомлення неправдивих відомостей можна по-різному. Я особисто розробив класифікаційний розподіл таких механізмів і хочу їх наразі позначити.

Перший варіант – груба але часто повторювана відверта неправда. На кшталт «Тягнибок – фашист». Аргументів не треба, достатньо мати міцний голос і купу прихильників, що вірять беззастережно. Дає ефект, але для вузького кола осіб, котрі, як правило не взмозі відрізнити котангенс від кліренса.

Другий спосіб введення людей в оману не має в своїй основі недоброго мотиву. Людина намагається сказати правду, але робить це так незграбно, що всі оточуючі їй не вірять. Наприклад, мій товариш Володя Фаєрман на стандартне питання іміграційної закордонної анкети «чи брали Ви чи Ваші родичі участь у масових репресіях?» завжди відповідає «так, ми брали участь у єврейських погромах». Він каже правду, втім не уточнюючи, не якому боці з учасників перебували. Звісно, хохма, але це коштувало йому одного разу відмови у візі.

Утім, найвишуканіший спосіб публічного обману це той, коли хтось для цього використовує свої спеціальні знання. Так повелося, що всі жителі України розуміються у політиці (значною мірою завдяки ток-шоу), сільському господарстві та лікуванні. Інші питанні віддають на відкуп фахівцям. Тож коли електрик розповідає про втрачену фазу, геолог – про показники сейсмографа, а юрист про порядок прийняття спадщини, оточуючі лиш дослухаються і беззастережно вірять. Це, певно, проблема нашого суспільства (але не така вже й страшна), адже часом «професійні» висновки надають люди, дуже далекі від поняття «фахівець». Сам не раз був свідком, коли юридичні послуги, у тому числі оплатні, надавали «юристи», котрі поняття не мали про предмет розгляду.

Подібний обман є, звісно, небажаним, але ми з Вами тут поки що нічого не вдіємо. Не секрет, що окремі екзамени, як і дипломи в цілому, в Україні отримуються за гроші, тож клієнти юристів це мають враховувати. Маємо лиш сподіватися, що народ, який пройшов Майдан, і оновлений уряд зрештою якось поборють корупцію в освіті. Давайте помріємо.

Та що там гріха таїти, кожен з нас – професійних юристів - колись хоч раз намагався тлумачити на свою користь певну норму закону чи якесь рішення вищих судових інстанцій. Адже одним із наріжних каменів процесу є змагальність учасників, при цьому і позивач, і відповідач, в принципі, керуються одними й тими ж нормативними чи ненормативними актами. Благо, наше строкате та суперечливе законодавство, а також абсолютно неоднозначна судова практика (наслідок того, що Ви свого часу знищили Верховний Суд) дозволяє у суді учасникам процесу вельми успішно перетягувати ковдру на себе. Така маленька нещирість, це підтвердить будь-який професіонал, є звичною практикою у вирішені приватних спорів.

Але є межа, яку не можна переступати. У публічно-правовому спорі, який веде держава із звинувачуваним у межах кримінального провадження, всіляка неправда може вартувати людині досить дорого. Тут треба бути обережним з кожним словом, тим більше на ток-шоу. Адже мільйони людей, не будучи фахівцями права, вірять Вам і формують своє уявлення про ті чи інші речі.

Ось, власне, ми і підійшли до квінтесенції того, що я Вам хочу закинути. Протягом 2013 року Ви неодноразово публічно на різних ток-шоу заявляли приблизно таке: суд у Гамбурзі фактично довів, що Юлія Тимошенко є співучасницею корупційних злочинів Павла Лазаренка. Для того, щоб Вам було зрозуміло, про що я веду мову, наведу витяг із інтернет ресурсу: http://gazeta.ua/articles/politics/_regional-sud-gamburga-doviv-scho-timoshenko-spivuchasnicya-zlochiniv-lazarenka/479260

"У минулому році прем'єр-міністр України Микола Азаров дає кореспондентам Німеччини інтерв'ю і каже, що він посилається на рішення американського суду і стверджує, що Юлія Тимошенко є співучасницею корупційних злочинів Павла Лазаренка. Юлія Тимошенко подає до суду, і федеральний суд Гамбурга розглядає позов. Перше, що попросила Юлія Тимошенко, - визнати слова, які сказав Микола Азаров, посилаючись на рішення суду, неправдивими, спростувати їх, заборонити поширювати неправдиву інформацію і стягнути з нього 300 тисяч євро", - нагадав Олійник, якого цитує прес-служба партії.

"Яке ж рішення виніс суд? А суд виніс рішення - три судді, які не викликають сумнівів, це голова суду і два судді Гамбурга, написали: перше – дійсно, в рішенні суду американського, воно вже надруковане, Тимошенко визначається як співучасниця корупційних дій, а тому підстав спростовувати правдиву інформацію немає. І далі - відмовити у стягненні 300 тисяч, бо нема підстав. Але коли тут Юлія Тимошенко пише, що за рішенням того ж суду, американського, вона не притягнута до кримінальної відповідальності, на відміну від Лазаренка, суд цей зазначає чітко: Юліє Володимирівно, суд приймав за юрисдикцією американською, а ви громадянка України, і він не давав вам оцінки, але це не значить, що ви не винувата", - пояснив політик

Подібні сентенції у Вашому виконанні на різних ток-шоу я чув тричі, а я, повірте, не великий поціновувач подібних ефірів. Спершу, помітивши фальш, я вирішив: хай собі політики чубляться. Зрештою у Юлії Володимирівни є адвокати, а я не член БЮТ. Але коли майже через одинадцять місяців Ви знову виказали те ж саме, а в залі жоден з учасників Ваші твердження не спростував, я як пересічна людина, звісно, обурився. В кінці кінців, хай політична еліта України зрозуміє, що крім вузького кола партійних функціонерів у цій країні є ще люди, котрі не дурніші за учасників шоу, і не завжди нам можна вішати спагеті на наші багатостраждальні вуха.

Я, як фаховий юрист, зараз прокоментую ваші висловлювання, а Ви вислухайте без образ, і, якщо Ваша ласка, прокоментуйте. Але, спершу, хочу звернутися як до симпатичного чоловіка, політика. Ну, хай там Богословська. Вона може ляпнути якусь дурницю, сама не розуміючи, що каже. Зрештою, без цього неможливо уявити її виступи, без цієї родзинки її імідж просто постраждає. Втім, чи мало людей серйозно і не сприймають того, що каже ця пані. Її юридичний хист завжди був небездоганний, тож одним ляпом більше, одним – менше: не біда. Так, вона на одному із телешоу якось також заявила, що Тимошенко була співучасницею Лазаренка в розкраданні грошей, абсолютно не переймаючись особисто та не обтяжуючись поясненнями, який суд, де і коли встановив такий факт. Нічого, припущення стає істиною, якщо його часто і головне – голосно повторювати.

У Вас же, пане Володимире, інший спосіб інформування оточуючих, Ви не перекрикуєте опонентів, намагаєтеся навести якусь аргументацію. Відтак, дивлячись на Вас, хочеться вірити в те, що кажете. Мабуть, непогано попрацювали партійні психологи, розподіливши ролі саме таким чином. Браво! Взагалі Ваш типаж, гідна осанка апріорі викликає довіру, і людина вже не дуже там заглиблюється у зміст сказаного.

Найкращий, на моє переконання, англійський літератор позаминулого століття Чарльз Діккенс мав хист просто декількома мазками вималювати зовнішність своїх персонажів, яка наочно характеризувала їхню моральну сутність. Так, усім відомий Урія Гіп (до речі, юрист) мав бридкий зовнішній вигляд, з очима, що ніколи не стулялися. Він виявився справжнім негідником і в побуті. Але внутрішній світ персонажів Діккенса далеко не завжди відповідав зовнішньому сприйняттю. Ба, досить часто оболонка була оманливою, під нею ховалася зовсім інша за характером особа, ніж це сприймалося і уявлялося оточуючими. Я назавжди запам’ятав яскравий персонаж авторитета лондонського дна

Батька Маршалсі (із «Крихітка Дорріт»), котрий мав настільки благородну та шляхетну зовнішність та статуру, що йому вдавалося вчиняти не зовсім законні діяння виключно за рахунок особистісної немотивованої прихильності потерпілого.
Отже, пане Володимире, завдяки Вашій переконливій промові та чарівній зовнішності мільйони українців дійшли висновку, що Тимошенко разом з Лазаренком вкрала купу грошей, і це встановив німецький суд.

Давайте все по порядку.
1. У кримінальній справі Лазаренка справді є матеріали прокуратури, у яких зазначається про можливість участі у злочині Тимошенко. Погоджуєтесь?
2. При розгляді кримінальної справи Лазаренка П.І. ці матеріали не розглядалися, суд американський їм оцінки не надавав. Так?
3. У Америці, так же, як і в Україні, особа визнається винною у злочині виключно на підставі вироку суду, що набрав законної сили. Позаяк американський суд вироку стосовно пані Тимошенко не виносив, тож немає підстав вважати її злодієм за тим діянням. Чи може у Вас є інша інформація про рішення феміди США?

Тепер пішли аналізувати судовий процес у Гамбурзі. Спитаю Вас спершу як фахівця-юриста. У якому процесі встановлюється винність та відповідальність за вчинення злочину? Можливо у цивільному, адміністративному чи господарському? Сподіваюсь, Ви знаєте відповідь, якщо ні, підкажу: виключно у кримінальному процесі. Наразі наступне запитання. Чи був гамбургський процес кримінальним? (Нагадаю, що у кримінальному процесі у всіх країнах світу вирішується публічно-правовий спір між державою, з одного боку, як правило в особі прокуратури, і звинувачуваним, з іншого). Не треба ходити до бабці, щоб побачити: у Гамбурзі розглядався звичайний приватно-правовий спір між двома фізичними особами.

Розкладемо його по поличках.
1. Предметом позову була вимога Тимошенко про спростування відомостей, котрі поширені публічно, але не відповідають дійсності, а відтак зачіпають честь та гідність позивача.
2. Пане Володимире, подібні позови дуже поширені в Україні, можливість їх пред’явлення регулювалася ще попереднім Цивільним кодексом 1963 року (ст.7) , у новому кодексі ці питання регулює стаття 277. Тож за тривалий період в Україні напрацьована величезна судова практика вирішення подібних питання, яка вже давно узагальнена на рівні постанов Пленумів Верховного Суду. Запевняю Вас, ця практика нічим суттєвим не відрізняється від, скажімо, німецької, а загальні засади захисту права на честь і гідність практично однакові в усьому світі.
3. Суд при розгляді подібного позову встановлює, власне, три факти:
А) Чи відбулося публічне поширення інформації, факт має доводитися позивачем;
Б) Чи є інформація неправдивою. Правдивість інформації доводиться відповідачем. Його відповідальність усувається, якщо він доведе, що скористався інформацією, котра була сформована іншою особою, була доступною і не оскарженою в установленому порядку.
В) Чи нанесло публічне поширення недостовірної інформації моральну шкоду позивачеві. Тобто, цілком можлива така ситуація, коли суд встановить, що інформація є брехливою, її проголосили привселюдно, але позивач від цього шкоди не отримав.

Тепер відкриємо рішення Гамбургського суду за позовом Тимошенко до Азарова. Воно є в Інтернеті. Позов відхилено. З яких причин? Висловлювання відповідача не порушили особистих немайнових прав, крім того відповідач скористався і публічно поширив інформацію, котра не була ним самим сформована. Отже позивач не зміг довести обставин, умовно позначених дещо вище під позначками Б) і В).
Мені, власне, не дуже зрозуміло, навіщо було подавати такий позов, позаяк він за всіма ознаками був приречений. Може просто були зайві гроші, адже держмито склало 300 тисяч євро.

Подібне домагання мусило бути відхилене і в українському суді, хіба що перспективи могли проглядати у Печерському суді, та й то за певного суб’єктного складу учасників. Та, як би там не було, погодьтеся, Володимире Миколайовичу, світ ще не знав випадку, коли відмова позивачеві у цивільному позові автоматично кваліфікувалась як осуд у кримінальному злочині. Ви разом з пані Богословською запровадили справді ноу-хау. Дозвольте запитати, Ви часом нещодавно не відвідували Північну Корею?

А зараз серйозно. Якщо Ви, пане Володимире, справді вірите у те що казали в студії, робили це від щирого серця за переконанням, то Ви чесна людина, але слабий юрист, і Вам більше не треба братися за коментування правових питань в ефірі.

Якщо ж Ви цілком усвідомлювали стан речей і результативність гамбургського процесу та навмисне його перекручували та очорняли жінку, Ви людина нечесна ….

Оберіть сам варіант. Принаймні у мене поки що немає підстав казати про Вашу некомпетентність. У будь-якому випадку Ви, пане Володимире, не просто образили, а звели публічний наклеп на жінку. Це аж ніяк не чоловічий вчинок. Я би, можливо, не звернув уваги на цей негідний вчинок, якби ця жінка доводилася Вам дружиною: влазити у чвари між подружжям – собі дорожче. Але пані Юлія Тимошенко нині Ваш політичний опонент, хоча свого часу Ви стали нардепом саме за списками Блоку Юлії Тимошенко. Тож Ваш вчинок не тільки аморальний, а ще й протиправний.

Утім, ступінь негативності Вашої поведінки стає набагато вищим, якщо врахувати, що Ваша публічна неправда була спрямована проти людини, котра наразі перебуває у буцегарні. Це дуже низько – бити лежачого (як це робили «беркутівці» на Майдані), добивати пораненого чи того, хто завідомо не дасть здачі. Але, з іншого боку, такі шакалячі вчинки свідчать, що ті, хто нападає підло ззаду, потай, бояться прямого протиборства із суперником. Згадайте революційну Францію 1794 року. Коли Конвент 9 термідора обговорював питання про арешт Максиміліана Робесп’єра та його прихильників, було багато скептиків. Вони, зокрема, казали, що позаяк Робесп’єр є видатним оратором, він без проблем своєю промовою на Трибуналі переконає присутніх у своїй невинності, тож заколотники в подальшому будуть страчені. Як вирішили цю проблему? Просто. При арешті Робесп’єру зламали щелепу і на процесі він лише щось белькотів, що викликало тільки регіт присутніх.
Перемога є гідною, якщо вона добута у відкритому бою з рівним суперником. Інакше це, як кажуть у Донецьку, западло. Сподіваюся, Володимире Миколайовичу, сказане стосується Вас лиш дотично, але у будь-якому разі Ви вчинили щодо жінки – ув’язненої Юлії Володимирівни Тимощенко аж ніяк не шляхетно.

Якщо Ви почуваєте себе мужчиною, у Вас є єдиний вихід: відвідати Качанівську колонію і принести пані Тимошенко вибачення. Цього від Вас чекають українські чоловіки (сподіваюсь, і з вашої партії теж), таких речей надалі будуть очікувати українські жінки від представників протилежної статі, цей вчинок буде достойним. В противному разі …. Ні, не хочеться про це зараз. Я вірю, що Ви, попри все, достойна людина.
Володимире Миколайовичу, я випадково дізнався, що американські власті заборонили Вам в’їжджати до США. Не знаю, за що. Якщо за законотворчу діяльність, то вважаю це неправильним. Не можна карати людину за її ідеї, тільки за матеріальні вчинки. Ви, мабуть, відчуваєте себе ображеним, і я Вам щиро співчуваю. Але з урахуванням викладеного вище, поклавши руку на серце, подумайте, може, все-таки є за що?

Петро Гуйван , заслужений юрист України (Полтава)