Подвиг і підлість
Коли «бахнув» Чорнобиль, Софія Олександрівна Харченко вже була пенсіонеркою. Тож хоч і працювала ще медсестрою Гадяцької ЦРЛ, запросто могла в б відмовитися від небезпечного відрядження через 9 місяців після ядерної катастрофи. Втім, як надзвичайно відповідальна людина, учасниця Великої Вітчизняної війни, вважала, що не має на це морального права.
Увесь лютий 1987 року вона була прикомандирована до Іванківської ЦРЛ. Ось що розповідала сама пані Софія: «…там було так тяжко, що я кожний прожитий день відмічала кружечком у календарі. Виклик за викликом: дітки, солдати - всім треба було надати допомогу. Повернувшись додому, я ще довго жахалась від пережитого».
А через 4 роки медики виявили у неї рак шлунку ІІІ ступеню, пов’язаний з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, бо отримала велику дозу опромінення - 20 р/год.
У 1991 році їй видалили шлунок із сальником. Певна, що ніхто з читачів не знає, що єдиним(!!!) харчем людини без шлунку є штучний шлунковий сік (соляна кислота) з дрібно перемеленою гречкою. Ворогу не побажаєш…
Утім, у 1993 році замість подяки за громадянський подвиг інваліда 2-ї групи Софію Харченко обласні чиновники позбавили статусу «інваліда-чорнобильця» і «учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» з усіма наслідками, що випливають, мовляв, посвідчення видано їй безпідставно.
А трапилося це через недбалість тодішнього головбуха райлікарні Г.Микитенко, котра у довідці замість Іванківський район написала - Іванівський.
Через суди стражденна й терпляча жінка мала доводити, що вона справді працювала в зоні ліквідації аварії, адже Іванівського району у Київській області немає.
На чотири роки затяглося «з’ясування» очевидного, протягом яких держава їй нічого не заплатила. І тільки у 2000 році героїчній жінці вдалося відстояти своє чесне ім’я й професійну гідність.
Та на цьому поневіряння пані Софії не скінчилися. Для пенсійного фонду бухгалтерія Гадяцької ЦРЛ видала довідку без 5-кратного збільшення розміру зарплати під час відрядження у Чорнобильську зону, як того вимагали тодішні урядові постанови, через що їй нарахували дуже маленьку пенсію.
І знову судова тяганина з рідною лікарнею, знову боротьба з людською халатністю й непорядністю за елементарну справедливість.
Адміністрація ЦРЛ замість того, щоб визнати помилку й видати правильну довідку, оголосила її мало не особистим ворогом і шість років затято воювала з одним з найсумлінніших своїх співробітників.
Але навіть рішення кількох судових інстанцій, які зобов’язували ЦРЛ видати правильну довідку, лікарня… проігнорувала.
І знову С.Харченко подає позов про перегляд розміру пенсії. Знову рішення на її користь і держава змушена сплатити медсестрі-пенсіонерці кілька десятків тисяч гривень, що раніше заборгувала.
Про ці ходіння по муках не один раз пишуть публіцисти центральних ЗМІ, цитуючи зболені слова Софії Олександрівни: «Чорнобиль ще не сказав свого останнього слова. Незабаром можуть знадобитися тисячі нових ліквідаторів, а відповідно й армія медичних працівників. З яким почуттям підуть вони в це пекло, якщо матимуть підозру, що їх забудуть так само, як забули про нас?..»
Та лише два роки (2009-2011) пані Софія отримувала належну її пенсію - 4573 гривні.
У листопаді 2011 року команда «пакращувачів» на чолі з Януковичем-Азаровим «узялася» й за пільговиків - чорнобильців, афганців, дітей війни.
УПФУ в Гадяцькому районі знову звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду, вимагаючи скасування рішень двох попередніх судів про розмір пенсії Харченко, однак суд залишив його заяву без задоволення.
- Та у листопаді 2011 року Софії Харченко без усяких пояснень зменшили пенсію до 1118 грн., - коментує представник її інтересів, гадяцький правозахисник Світлана Гейко, - а з січня 2012 року і до останнього часу вона отримувала 2246 грн. пенсії. Пенсійний фонд посилався на Постанову Кабміну № 1210 «Про підвищення рівня захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 2012 року. Який цинізм регіоналів: зменшення вдвічі назвати «підвищенням рівня захисту»…
Софія Олександрівна звертається до Пенсійного фонду з вимогою повернути їй присуджений судами розмір пенсії – 4573 грн.
Утім, начальник фонду висуває зустрічну вимогу: повернемо лишень тоді, коли надасте оригінали документів з Чорнобильської зони і довідки про нараховану тоді зарплату, завідомо знаючи, що це за межами реального.
С.Харченко знову змушена звернутися до ЦРЛ через суд про надання цих документів. Я була на тому суді у 2012 році. Інтереси позивачки представляла Світлана Гейко, бо здоров’я вже не дозволяло пані Софії витримувати нервові перевантаження.
Я так і не змогла зрозуміти, за що такою ненавистю палала до бабусі-героїні молоденька юрисконсульт ЦРЛ Ольга Січкар, яка під час чорнобильського вибуху у 1986 році ще ходила пішки під стіл?! Невже вона не розуміє, що та жінка ціною свого здоров’я і життя врятувала Україну і її особисто від ядерного жаху?! Не вірте, що медики – представники найгуманнішої професії: такої жорстокості до колег ще треба пошукати!
Оригіналів, доводила юристка, вже немає в архіві лікарні, бо вони знищені відповідно до команди згори як такі, що по-перше, фонять радіацією, а по-друге, збіг термін їх зберігання.
То що це: підлість конкретних начальників, помножена на підлість держави: вимагати те, чого вже немає?! До речі, в коридорі Січкар обмовилася, що оригінали документів Харченко таки існують…
Світлана Гейко, яка на початку незалежності України працювала кадровиком на одному з підприємств нафтогазової промисловості, пригадує, що їм теж надійшла телефонна(!) вказівка знищити оригінали довідок чорнобильців про їхнє перебування в зоні.
Тож держава, спочатку ухваливши закони на користь ліквідаторів, невдовзі вирішила «кинути» їх, щоб зекономити бюджетні кошти для себе, коханих, при черговій перереєстрації зажадавши оригінали, а оригінали - «йок»…
Але С.Гейко, наприклад, не виконала злочинного наказу: замість спалити тихенько роздала ті документи працівникам-чорнобильцям свого підприємства, за що вони їй вдячні й по сьогодні.
Суд зобов’язує ЦРЛ видати оригінал довідки про зарплату С.Харченко в лютому 1987 року. Але ЦРЛ знову - дулю.
І тут починається чергове відділення «марлезонського балету».
Світлана Гейко, маючи доручення від С.Харченко, звертається до голови Гадяцької РДА регіонала Володимир Бєсєди. Той і їй, і мені палко обіцяє допомогти довести давно доведене, натиснути на головлікаря ЦРЛ, щоб той таки видав довідку про зарплату для Пенсійного фонду.
Головлікар Олександр Басараб і справді видає довідку, але в ній знову немає 5-кратного підвищення зарплати пані Софії за відрядження часів.
Результат подальшої «допомоги» з РДА – створення комісії (в основному, з працівників РДА), яка зобов’язала головного лікаря Гадяцької ЦРЛ подати запит в Архівну службу України (зверніть увагу, яке цинічне знущання): а чи перебувала взагалі Харченко С.О. в Чорнобильській зоні.
Державне агентство України з управління зоною відчуження (ну зовсім у стилі Іванівського замість Іванківського) відповіло, що питання перебування Марченко (?!) Софії Олександрівни в Чорнобильській зоні належить виключно до компетенції Мінсоцполітики України.
- На моє чергове письмове звернення, - обурюється Світлана Гейко, - РДА роздратовано відповіла, що я не маю ніякого юридичного права клопотати за іншу людину. Нотаріальне доручення для них - не документ. Отаке у партії влади «почуємо кожного»…
У червні 2013 року С.Харченко звернулася до Гадяцького райсуду з позовом про зобов’язання УПФУ в Гадяцькому районі виконати постанови трьох судів «доянуковицьких» років (які ніхто не скасовував) і відновити виплату пенсії в розмірі 4573 грн.
Однак Гадяцький райсуд відмовив їй у задоволенні вимог, навіть не вказуючи мотиви такого вердикту. Не став на захист Конституції, законів України й простої людини ні апеляційний, ні Вищий адміністративний суд.
Кричуща несправедливість і багаторічні знущання з боку чиновників і держави підірвали й без того слабке здоров’я 85-річної жінки: місяць тому Софія Олександрівна відійшла в інший світ.
- Але ті, хто був до пані Софії немилосердними за життя, залишилися такими й після її смерті, - обурюється Світлана Гейко. - Райлікарня, де вона пропрацювала 50 років, не виділила на її поховання жодної копійки, жодного віночка, на її похороні не було жодної колеги з ЦРЛ. Аналогічна «шана» й від організації «Союз Чорнобиль»! Така байдужість, черствість, що аж моторошно! І лише після звернення до керівництва цієї ГО вони виділили допомогу рідним Софії Олександрівни.
За життя Софія Харченко встигнула звернутися зі скаргою до Європейського суду з прав людини, який вже зобов’язав державу Україну повернути колишній розмір пільгової пенсії кільком сотням чорнобильців.
Чи дочекається вона справедливості хоча б після смерті?!
