Борис Олійник привітав членів Лубенського медіа-клубу з 10-літтям організації
Громадсько-політичне життя Лубенщини вже неможливо уявити без Лубенського медіа-клубу, що був заснований у перші дні жовтня 2003 року.
Нині це впливова громадська організація, до складу якої входить півсотні професійних журналістів, правозахисників, авторів-дописувачів, літераторів. І не лише ті, що проживають у Лубнах і районі, а й уродженці Лубенщини, яких доля розкидала по всій Україні.
Беззмінним головою медіа-клубу є журналіст Володимир Безчасний.
На урочистостях з нагоди першого круглого ювілею найбільш активні члени організації були відзначені Почесними грамотами Полтавської обласної організації Національної спілки журналістів України та Полтавського обласного медіа-клубу.
Зокрема, Віталій Сова, котрий багато років шукав сліди свого репресованого за часів сталінщини батька й написав про його долю три документальні книги; редактор газети «Хлібороб» Олег Гаврильченко, поетеса Наталія Баклай, редактор газети «Ми – лубенці» Василь Каптєлий, редактор газети «Майдан Свободи» Олександр Тарасенко , відповідальний секретар журналу «Бахмуцький край» Олексій Неживий, кореспондент газети «Вісник» Іван Бондаренко та ін.
Щороку до Дня журналіста Лубенський медіа-клуб оголошує «переможців» конкурсу-антипремії «Криве перо» в таких номінаціях, як «душитель свободи слова», «журналіст-пристосуванець», «ворог преси» тощо.
Серед вітальних телеграм від медіа-клубів з Сум та Чернігова, столичних колег було й віршоване вітання на адресу лубенських ювілярів і від академіка, поета, голови Українського фонду культури Бориса Олійник. Є там і такі рядки:
Вас визнають не за посади,
Не за ім’я, а за талант.
Отож іди, четверто владо,
Тільки вперед, а не назад!
Серед стратегічних напрямків подальшої роботи Лубенського медіа-клубу – регулярний випуск власної газети, запуск власного сайту громадської організації та перезахоронення праху видатного земляка – письменника Василя Барки, найвідомішим романом якого є «Жовтий князь» про голодомор 33-року на Полтавщині.
Василь Барка (справжнє прізвище – Очерет) помер 2003 року у США й заповідав поховати його у рідному селі Солониця побіля Лубен. Це дуже складна справа, адже окрім дозволу сина Барки, що проживає в Австралії, клопотання МЗС України до Держдепартаменту США, потрібна допомога, в т.ч. й фінансова й організаційна української діаспори в Америці.
