Петро Ворона через суд намагається обілити свою репутацію
«Якщо хочете дізнатися про себе та свою сім’ю багато нового й цікавого, балотуйтеся в депутати!»
Недарма кажуть, що всі анекдоти з життя. Тож і в цьому – прозорий натяк на нечесні методи конкурентної боротьби й навіть так звану «війну компроматів», до чого кандидати мають бути морально готовими.
Якщо таке деколи трапляється й у країнах старої демократії, то що казати про молоду державу Україну, де за останні два десятки років відбулася безпрецедентна деградація моралі, де усім правлять гроші, а мандат нардепа розглядається як найзаповітніша мрія, особливо для вирішення статусно-фінансових питань.
Виборче законодавство дозволяє агітацію як «за», так і «проти» кандидата. Втім, хтось справді хоче розповісти виборцям неприємну правду, яку пошукач місця під куполом хотів би приховати, а хтось прагне «підмочити репутацію» кандидата відвертою брехнею, але так, щоб не нести відповідальності.
Саме жертвою підступної конкуренції вважає себе голова Полтавської обласної організації партії УДАР Віталія Кличка Петро Ворона, котрий балотувався на минулих парламентських виборах по 148-му мажоритарному виборчому округу.
У своєму позові до Київського райсуду Полтави він вказує, що 12 жовтня 2012 року у Лубенському, Хорольському, Семенівському, Великобагачанському та Оржицькому районах виборцям роздавався інформаційний бюлетень «За чесний вибір», у якому, на думку позивача, поширена недостовірна інформація про нього, що ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію.
Зокрема, мова про статтю на 4-й сторінці під заголовком «Партія чиновників-пристосуванців», підписана «За матеріалами полтавських ЗМІ».
Міліції, куди звернувся кандидат П.Ворона одразу ж, не вдалося встановити розповсюджувачів газети. Але оскільки в бюлетені значилося, що відповідальний за випуск і замовник – кандидат у народні депутати В.А.Полупан, саме його Петро Васильович, котрий не був обраний до Верховної Ради, визначив відповідачем.
П.Ворона просив суд зобов’язати Володимира Артемовича Полупана у часописах «Лубенщина», «Вісник», «Хорольщина», «Семенівський вісник», «Рідний край» та «Оржицькі вісті» спростувати конкретно таку інформацію про себе:
«Він – зразок чиновницької «непотоплюваності» і партійного пристосуванства. На його прикладі добре видно, кого Віталій Кличко вважає «новими обличчями» в політиці, за кого закликає голосувати з білбордів, потискуючи при цьому руку Вороні. За своє бурхливе життя Ворона змінив півдесятка партій – він був і в Русі, і в «Нашій Україні», і в «Єдиному центрі», а в березні 2011 року очолив Полтавське обласне відділення партії «УДАР» В.Кличка.
Він – типовий представник тих мерзенних «тушок», які служили президентові Ющенку, а коли народ їх «прокатав», заметушились і почали шукати нового «господаря». Одним словом, він - із політиків-багатоверстатників. Виправдовує всі ці стрибки по партіях Ворона просто і наївно: мовляв, усі ці партії схожі одна на одну і належать до одного ідеологічного напряму. Ідеологія, може, і схожа, та от становище їх по відношенню до влади – різне. І Ворона як будь-який досвідчений пристосуванець навчився дуже своєчасно потрапляти до лав саме тих партій, які ближче до влади та фінансів. І дійсно, при чому тут ідеологія, коли в іншому місці ділять посади й фінанси?»
«Але щодо передвиборних обіцянок, він говорить щиру правду - він не тільки нічого не зробив корисного людям, а й нічого не обіцяв. Жодне звернення земляків на його адресу після того, як він переїхав до Полтави, не лишилося без відповіді. Відповідь у всіх випадках була одна: «Нічого не можу зробити».
«Втім, у рідному Оржицькому районі Ворона буває регулярно – двічі на рік. І на тому спасибі . Адже міг би взагалі земляків забути…»
«Насправді через Ющенка і Наливайченка чиновник Ворона належить до числа представників газового олігарха Фірташа. Група Фірташа втратила частину впливу на Президента і не могла дістати достатньої квити в списку ПР, ось чому і шукає можливості провести своєї людей через інші партії. І, слід сказати, грошей на це не шкодує, бо пошуки веде результативні». (Кінець цитат).
Розмір морального відшкодування, яке позивач П.Ворона хоче стягнути з Володимира Полупана, – 50000 гривень – екс-кандидат обґрунтував тим, що для проведення передвиборчої агітаційної роботи та постійних зустрічей з виборцями він був змушений звільнитися з посади декана факультету економіки та менеджменту Полтавського університету економіки і торгівлі, де його середньомісячна зарплата становила 5500 грн. З вересня минулого року й по сьогодні він працює на 0,5 ставки доцента кафедри управління персоналом і економіки.
По-друге, для спростування недостовірної інформації він був змушений випустити додаткову газету, на що витратив близько 10000 грн.
73-річний полтавець, військовий пенсіонер, правозахисник Володимир Полупан стверджує, що не має ніякого відношення до випуску «антиворонинського» бюлетеня: невідомі недоброзичливці під «лівою» друкованою продукцією поставили його прізвище, скориставшись тим, що він балотувався до парламенту по сусідньому, 151-му виборчому мажоритарному округу. Він уже надав суду відповідь від ТОВ «Видавничий будинок «Кераміст» (м.Запоріжжя) про те, що не укладав договору на друк агітаційних матеріалів.
Ударівець Петро Ворона каже, що й сам припускає, що В.Полупан непричетний до видання, яке очорнило його в очах виборців, але має від партії завдання обілитися, тобто, отримати рішення суду, яке б спростовувало розповсюджену під час виборів інформацію про нього.
Під час судового засідання 19 серпня Володимиру Полупану стало зле. Довелося викликати «швидку допомогу», яка нашпигувала його уколами й тільки після того дала дозвіл на продовження його участі в суді.
Суд задовольнив клопотання позивача про запити до запорізького видавництва про те, чи не укладали договори на друк бюлетеня «За чесний вибір» довірені особи В.Полупана, про рух коштів його виборчого рахунку та допит голови територіальної виборчої комісії. Тож чекатимемо вердикту суду.
А тим часом П.Ворона запевняє, що незабаром подасть позов і на кореспондента газети «Оржицькі вісті» О.Сидоренка, котрий 17 жовтня минулого року опублікував у районці статтю «Про листівки, коментарі та ще дещо», в якій Петра Васильовича, що перебував тоді на посаді голови обласного виборчого штабу УДАРу, на його думку, безпідставно звинувачено в заволодінні 2,5 млн. грн. партійних грошей.
До речі, бігання політиків по партіях, причому часто ідеологічно протилежних, й справді дратує людей, через що їх наділяють епітетом "продажні". За даними соціологічних досліджень, середня кількість партій, в яких побували нинішні народні депутати, - більше шести.
З одного боку, на те й демократія, щоб без обмежень вибирати, скільки разів і якого кольору партквиток мати в кишені.
Однак у цивілізованому світі, зокрема, у Франції, давно знайшли спосіб запобігання «політичній проституції»: міняй партії хоч і щомісяця, але якщо вийшов з однієї і вступив до іншої, то наступні п’ять років не маєш права балотуватися до парламенту. Мудро й дієво…
Тільки чи здатен український законодавчий орган ухвалити подібний закон?!
Риторичне запитання, чи не так?!
