Директорка школи-інтернату спіймала облизня, намагаючись судовим позовом закрити рота журналістці
Коли директор школи від самого призначення не відповідає високим вимогам до керівника такого рівня, коли протягом 9-ти років не здатен забезпечити якісний навчально-виховний процес, коли педагогічний колектив перетворив на «кайдашеву сім’ю», коли розбазарює бюджетні кошти, знущається над старенькими вчительками-пенсіонерками, то зрозуміло, що така людина не потерпить критики на свою адресу.
Бо люди з атрофованою совістю й відсутністю морального стрижня будь-що намагатимуться закрити рота журналістці, яка із зразковим завзяттям і громадянською мужністю три роки поспіль пише про «беспредел» у школі.
Мова про директора Андріївської школи-інтернату у Новосанжарському районі Полтавщини Оксану Борсук, котра подала на відому журналістку-правозахисника Людмилу Кучеренко позов про захист своєї честі, гідності й ділової репутації та стягнення моральної школи (як можна захищати те, чого немає?!) Мабуть, була впевнена у своїй перемозі, маючи «дах» у самій Полтаві…
О.Борсук вважала, що Л.Кучеренко у своїх публікаціях про стиль керівництва, порушення законодавства про освіту, про працю, про профспілки, про нанесення закладу конкретних матеріальних збитків, незаслужено обидила такого видатного діяча полтавської педагогіки, як вона. І вимагала моральну сатисфакцію в розмірі 1500 грн.
Однак Октябрський районний суд Полтави відмовив О.Борсук у задоволенні її позову. Суддя Марина Материнко обгрунтувала рішення суду не лише матеріалами справи, бо Людмила Кучеренко, готуючи журналістські розслідування, неодноразово виїжджала в Андріївку за скаргами її мешканців та членів педколективу, використовувала при підготовці статей матеріали КРУ, інших контролюючих органів, рішення судів та акти перевірок Міністерства освіти і науки, а й практикою Європейського суду з прав людини.
Рішення Страсбурзького суду, згідно з якими свобода слова є одним з найвищих непорушних принципів демократичного суспільства, є частиною українського національного законодавства.
Апеляційний суд Полтавської області повністю погодився з Октябрським райсудом Полтави й залишив його рішення без змін.
Здавалося б, після вердиктів двох судів розумна людина повинна зупинитися й зробити висновки на решту життя. І навіть вибачитися перед журналісткою.
Ну це розумна, вихована й совісна так би вчинила.
А бажання О.Борсук помститися журналістці за правду вочевидь перебороло навіть здоровий глузд і реалії, бо вона вирішила скаржитися далі – до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Нещодавно Людмила Кучеренко отримала ухвалу цього суду, якою касаційна скарга О.Борсук відхилена.
З цим усе зрозуміло.
Утім, є питання до Полтавської обласної ради та Департаменту освіти і науки Полтавської ОДА.
Чому вони з 2010 року не лише ігнорують рекомендації Міносвіти про звільнення О.Борсук із займаної посади, а й навпаки продовжили з нею контракт на новий термін?
Тільки за «гарні очі» директора школи-інтернату, на який щороку (на сотню вихованців!) з бюджету виділяється три мільйони гривень?
Чи через те, про що з тривогою каже голова Вільної профспілки освіти і науки України Володимир Фундовний:
«На жаль, нині в Україні горе-директори з «липкими» руками, не обтяжені людяністю й докорами сумління, – поширене явище. І проблема зовсім не у дефіциті управлінських кадрів, а у круговій поруці, в якій директори шкіл – лише одна ланка. Адже практично ні для кого ні секрет, що через навчальні заклади, особливо, інтернатні, відмиваються чималі кошти…»
Ігор Моісєєнко,
член Національної спілки письменників
На фото: Оксана Борсук не любить позувати перед об"єктивом фотокамер журналістів. А ікони зовсім не свідчать про дотримання Божих заповідей тим, у кого вони стоять на столі...
