Вшанували Василя Симоненка в Біївцях

Які б морози й заметілі не були 8 січня, щороку в день народження великого сина України Василя Симоненка на його малу батьківщину – село Біївці Лубенського району – приїздить творча інтелігенція, громадські й політичні діячі, журналісти.
Ось і цього разу члени Полтавської міської та Лубенської районної організацій ВО «Свобода», Полтавського обласного та Лубенського медіа-клубу, Полтавської обласної асоціації «Громадянське суспільство», Лубенської спілки підприємців вшанували пам’ять витязя української поезії, шістдесятника Василя Симоненка, який у 28 років відійшов у вічність, залишивши велику творчу спадщину, поклали квіти до його пам’ятника в центрі села.
Спогадами про витязя української поезії у його хаті-музеї поділився полтавець Микола Коломієць, вірші якого готував до друку кореспондент газети «Молодь Черкащини» Василь Симоненко.
З рук заступника голови ПОО ВО «Свобода», народного депутата України Юрія Бублика у Симоненковій хаті отримав партійний квиток лубенець Микола Довгаль.
У стінах, де пройшли дитинство та юність Василя Симоненка, звучали його вірші. Володимир Степанюк і Людмила Кучеренко запропонували щороку у Біївцях організовувати етнофестиваль «Василева весна», в рамках якого проводити конкурс читців на краще виконання симоненкової поезії та вокальний конкурс на краще виконання пісень на його слова.
Юрій Бублик наголосив на тому, що маємо ще два роки, щоб підготуватися гідно відзначити 80-річний ювілей поета у 2015 році.
У музеї В.Симоненка в Тарандинцівській школі, яку із золотою медаллю закінчив майбутній журналіст і поет (долав щодня 18 кілометрів з Біївців і назад) цього дня відбулася урочиста церемонія нагородження лауреатів щорічної районної премії імені Василя Симоненка (на жаль, премія не має номінації «журналістика», хоча В.Симоненко був професійним журналістом). А лубенський митець Олекса Падус подарував музею оригінальний портрет земляка – Василь Симоненко ніби виростає з ланів і полів.
На жаль, у Полтаві немає ні вулиці, ні пам’ятного знака славетному сину землі полтавської. Мабуть, тому, що влада не патріотична, що свого часу батьки нинішніх владців не привили їм любов до рідного краю й до всього українського.
А от лубенка Світлана Браїловська пригадує перші уроки патріотизму в родинному колі, коли вся сім’я – батько, мама, троє малих сестер - під акомпанемент татового баяна співали «Виростеш ти сину…», хоча тоді вона не знала, хто написав слова до тієї пісні…
До речі, у лубенському селі Вили немає ні покажчика повороту на Тарандинці, ні біл-борду з портретом В.Симоненка і запрошенням відвідати його рідне село. Отак популяризуємо «Полтавщину туристичну»?! А виготовити такий щит не настільки дорого, щоб цієї суми «не потягла» районна влада…
Немає, як зараз кажуть, політичної волі?