У теледебатах політики - як під лупою

У п’ятницю дивилася програму Кисільова «Велика політика». Отримала велике моральне задоволення від дебатів Олега Тягнибока і Наталії Королевської: як під лупою видно, хто є хто. Хто український патріот з конкретною програмою дій, а хто тільки повторює, мов мантру: «Мы победим! Мы победим!» До цього ефіру була кращої думки про Королевську. В жодному іншому форматі, аніж у дебатах, краще політик не розкривається… Журналісти в студії не могли висловлюватися. Та достатньо було бачити, якими бурхливими оплесками вони підтримували Олега Тягнибока і які єхидні гримаси корчили, коли «откровенничала» Королевська. Навіть у назві її партії, й там помилка. Бо за правилами української мови вона повинна звучати, як звертання – «Україно, вперед!». Я на якому суржику якої граматики витворено «Україна – Вперед», одному Господу Богу відомо. Королевська, до речі, говорила винятково російською мовою. Певно, вона теж прихильниця двомовності в Україні. Кілька днів тому в студії  радіо «Ера» Ірина Фаріон, як завжди, дуже аргументовано відповідала на запитання слухачів щодо закону Колесніченка-Ківалова «Про засади мовної політики». Зокрема, її запитали: чому у Швейцарії існує чотири державні мови й там усе гаразд. І.Фаріон пояснила, що чотири автохтонні народи, на території яких потім утворилася Швейцарська федерація, жили мирно, ніхто нікого не завойовував. А російська мова прийшла разом з окупаційними військами, окупанти не лише були носіями російської мови, вони намагалися знищити українську мову, українську культуру й український народ. Тому стосунки української й російської мови не можна порівнювати з історичною ситуацією у Швейцарії. З цього приводу є Відкритий лист Ірини Фаріон до Президента Януковича (розміщене на сайті «Аратта»). http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php/gallery/www.svarga.kiev.ua/text_ua.php?id=1556 Відкритий лист Ірини Фаріон Президентові України Вікторові Януковичу

Товаришу Янукович!

Ці значною мірою сфальсифіковані президентські вибори підтвердили Ваш статус регіонального лідера найбільш зросійщеної частини України. Вона стала такою унаслідок страшних катаклізмів, які пережила наша нація за Московського панування через винищення етнічних українців голодом, репресіями і завезення натомість представників соціяльного дна з Росії. Такі патологічні обставини на цих теренах можуть продукувати лише окупанти, заганяючи свідомих і вільних українців у гето. Бо саме окупанти агресивно не приймають мови, культури та релігії автохтонної титульної нації, напихаючись благами нашої рахманної землі, де вона зберігає і збереже назавжди своє неповторне мовне і духово-культурне обличчя. Чи не здається вам, що українська земля безмовно, але страшно протестує проти такого виродження на її розлогих степах, поглинаючи щороку відчужених від неї шахтарів у копальнях… І так буде далі.

Постійне ваше і вашого охвістя зазіхання на визначальну ознаку нації – українську мову – свідчить лише про одне: ви агресивні, аморальні чужинці, помножені на засимільованих хохлів-плебеїв, – ніколи не здолаєте незалежної Української держави – бо вона вічна, ви ж – тимчасові, як ваша сумнівна перемога у депресивному регіоні; тимчасові, як ваші брудні статки, з якими навіть у пекло не входять; тимчасові, як безвольність і роздвоєність ющенків та популізм і брехня тимошенків.

Натомість вічними та аксіоматичними є такі основні засади творення України з єдиною державною українською мовою:

1. Двомовність України не є природним етнічно-суспільним явищем. Це наслідок понад трьохсотлітнього імперсько-російського терору щодо самої мови (близько 200 указів про її всезагальну і часткову заборони) – себто лінгвоцид, і винищення носіїв цієї мови – українського селянства голодом та інтеліґенції – репресіями – себто геноцид. Цю історично кричущу несправедливість треба негайно змінювати через всеохопні заходи протекціоністської політики держави щодо української мови.

2. Відповідно до світових стандартів Україна є моноетнічною державою, позаяк українці становлять 77.8%, хоч для цього досить і 70%. Із цього випливає не лише їхнє абсолютне право на державність лише однієї мови – української, але й аксіоматичність цього факту.

3. Російськомовні українці – це здебільшого мимовільні жертви окупаційного московсько-радянського режиму, навернення яких можливе тільки у лоні питомої мови і культури. Натомість феномен національного самозаперечення породжує злих і нещасних політичних геростратів.

4. Вагомим чинником української мовної політики є найбільша етнічна меншина України – росіяни (17.3%), із чого випливає два основні напрями державної діяльности: а) етнічні росіяни, як і представники всіх інших меншин, зобов’язані володіти державною українською мовою, як володіють державною російською башкири, татари, чуваші, мордва тощо у Росії. Їхній спротив слід трактувати як загрозу українським інтересам; б) усі меншини, серед яких і російська, мають бути забезпечені правом реалізації своїх національних потреб, що не суперечать потребам титульної української нації і не загрожують цілісності та єдності держави.

Усвідомлюю, що ваш рівень інтелекту та морально-духовної деградації, як і всіх ваших подножків, не здатен збагнути сили цих аргументів, тому підсумую простіше. Ваше покликання – служити московському хазяїну і вести Україну двомовним шляхом – природне і незмінне. Ваше гасло – дві мови – одна країна таке ж безглузде, як одна дитина – дві матері.

Однак зовсім інше покликання в України, омитої кров’ю петлюрівських змагань і бандерівсько-упівських звитяг. Ви своєю плебейською психологією, моральним виродженням та агресивним чужинством мобілізуєте мільйони українців на повстання проти неоколоніялізму.

Дякуємо вам за цю страшну суспільно-політичну темінь перед неминучим світанком україноцентричної України. Ви – минущі. Ми, українці всієї України, а не регіональної – вічні.

Ірина Фаріон

Депутат Львівської обласної ради від ВО "Свобода"
Лауреат премій ім. О. Гірника та Б. Грінченка
Доцент катедри української мови
Національного університету "Львівська політехніка"