28.05.2016 | 16:26

«Давайте будувати державу на конституційному патріотизмі» — та інші нотатки з медіафоруму в Львові

День розпочався з інтриги. Як і багато медіакотів, я також прокинулася мало не на світанку, щоб встигнути на перший автобус і зайняти місця поближче до сцени. Причина така очевидна, що аж смішно. Першою у програмі стояла Лекція Свободи, яку казав Святослав Вакарчук.

Конституційний патріотизм

Звісно, це не єдине, що підняло нас на ноги. Лекція Свободи щороку виголошують на честь нагородження премією імені Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці». Цього року, як я вже писала раніше, її отримала Наталія Седлецька.

Наталія Седлецька отримала премію імені Олександра Кривенка "За поступ у журналістиці" Наталія Седлецька отримала премію імені Олександра Кривенка "За поступ у журналістиці"

Олександр Кривенко — український журналіст, публіцист, головний редактор, політичний і громадський діяч. Він найбільше відомий як редактор львівських газет «Поступ» і «Post-Поступ». З лютого 1998 до червня 1999 року працював головним редактором «Телевізійної служби новин» на телеканалі 1+1. Кривенко загинув у віці 39-ти років 9 квітня 2003 року в автокатастрофі на трасі Київ — Чернігів — Нові Яриловичі, повертаючись після поминок за загиблим попереднього дня в Іраку відомим українським телеоператором Тарасом Процюком.

Він зробив величезний внесок у розвиток української журналістики зокрема її етичної складової. У пам’ять про Кривенка його львівські друзі щороку 13 травня присуджують премію «За поступ у журналістиці» його імені українському журналістові — носієві цінностей, які плекав Олександр. При цьому в Українському католицькому університеті відбувається «Лекція Свободи» пам’яті Олександра Кривенка. З початком щорічного проведення медіафоруму лекцію промовляють у рамках заходу.

Переказувати цьогорічну Лекцію Свободи я не бачу сенсу — краще переглянути її самому. Тим паче, деякі журналісти вже встигли перекрутити слова Вакарчука. Наведу лише один витяг з неї:

«Пригадую, як у всіх старших людей, та й у нас в дитинстві, у вітальнях стояли серванти з посудом. Цей посуд використовували лише тоді, коли приходили гості. Кожного дня їли зі звичайного старого посуду. Але це був певний символ, якого не можна було чіпати. Коли я запитав у бабусі, навіщо він там стоїть, вона сказала: «Так треба. У людей так прийнято».

Давайте перестанемо дивитися на нашу країну як на вітальню з сервантом, у якому стоїть цей посуд. Давайте замінимо старі меблі на практичні, а самі візьмемо той найкращий посуд і будемо їсти з нього щодня, бо ми того заслуговуємо».

Лекція свободи Святослава Вакарчука Лекція свободи Святослава Вакарчука

Як створити якісне видання?

Саме так називалася сесія, якої я чекала півдня. Про Віталія Сича я наслухалася від багатьох людей, і це переважно хороші речі. Настав час послухати від нього самого, як працюють професіонали.

Говорить Віталій Сич Говорить Віталій Сич

Десять кроків до успішного видання (версія Віталія Сича та «Нового времени»)

1.      Цінності. Політичні погляди — це одне, але цінності — дещо більше. «Якщо ви готові робити джинсу і вважаєте всі ЗМІ продажними — вам не до нас», — каже Сич. Цінності «Нового времени»:

  • Замовник матеріалу — це читач, і журналісти представляють читачів в діалозі з владою, а не навпаки.
  • Редакційний контент і реклама повинні бути чітко розділені, бо довіра — набагато важливіша за гроші.
  • Особисті й економічні свободи — це шлях до процвітання та комфортного життя.
  • Немає ніяких об’єктивних причин, які б не дозволили Україні стати такою ж розвиненою, як Польща і Чехія.

2.      Аудиторія. Перед усім, треба зрозуміти, яка аудиторія видання. Важливо відзначити собі, хто читач демографічно і по роду занять, які у нього інтереси.

3.      Бізнес-модель. На чому видання буде заробляти гроші? Для «Нового времени» ця формула до недавнього часу була така: «реклама+продажі в роздріб+підписка», а тепер це «реклама+підписка». Сич каже, що дуже серйозно «просіли» рекламодавці в галузі автомобілів та банків.

4.      Команда. «Якщо ви хочете зробити щось хороше, то вам потрібні хороші люди», — каже Віталій Сич. «Новому времени» було трошки легше, бо команда уже сформована. «Але дуже часто потрібно набирати її з нуля, і потрібно бути тут уважним», — додає Сич.

5.      Джерела фінансування. Є три варіанти фінансування: комерційний інвестор, гранти, політики. «Новое время» не приховує імені свого інвестора, і Віталій Сич особисто на Львівському медіафорумі представив його. «Новое время» працює з генеральним директором «Dragon Capital» Томашем Фіалою (до речі, це генеральний партнер медіафоруму). Бізнес-план, який склав Сич у 2013 році, передбачував вихід в прибуток на третій повний рік роботи. Та у зв’язку з військовим конфліктом на сході України видання трохи відстає від плану.

Томаш Фіала (Dragon Capital), інвестор Нового Времени Томаш Фіала (Dragon Capital), інвестор Нового Времени

6.      Дизайн — це важливо і важко. В «Новом времени» довго працювали над усім: шрифтами, відступами, кольоровою політикою. Вони переглянули величезну кількість закордонних видань і взяли від них найкраще, як їм здалося, додавши своє.

7.      Стандарти якості в друкованій журнальній журналістиці. Варто дотримуватися ритму, давати читачеві відпочити (фотографії, інфографіка), робити підписи під фото. Головні правила у редакції Сича — це оперативність, джерела (5-7 джерел, максимально 20% цитат — бажано непряму мову), літературна складова (вступ повинен «чіпляти»), дедлайни (у журналі не може бути порожніх сторінок).

8.      Обкладинка . Нудна обкладинка — це завжди погано. Від неї може залежати до 30% продажів журналу. Для її створення потрібен цікавий матеріал.

9.      Онлайн-стратегія. Поєднання різних медіа. «Новое время» вирішили не робити сайт лише онлайн-висловленням журналу. Тому додали новинну стрічку, блоги та все, що характерне для новинно-аналітичного сайту.

10. Що особливого у вашого сайту? Наприклад, «Новое время» відрізняє від решти майданчик точок зору, це одна з найкращих блог-платформ. Зокрема, вони з дозволу авторів публікують офіційні переклади блогів іноземних експертів.

— Якісні продукти не створюються самі по собі, — завершив Віталій Сич. — В їх основі лежить міцний фундамент і клопітка робота. Фундамент хорошого медіа — це цінності, на яких воно побудоване. Ось що насправді важливо.

Регіональні ЗМІ: як їм це вдається?

Увечері паралельно ішло аж шість сесій. Мені обирати не довелося: найбільше мене цікавило, як успішним регіональним виданням вдалося вижити, та ще й стати успішними. До того ж, саме тут мав би розповідати про успіх Громадського ТБ.Запоріжжя Максим Щербина, але не зміг приїхати.

Зліва направо - Сергій Борис, Тарас Яценко, Олег Онисько, Наталя Курдюкова Зліва направо - Сергій Борис, Тарас Яценко, Олег Онисько, Наталя Курдюкова

Натомість розповідали нам про свої успіхи головні редактори з різних міст України: Тарас Яценко («Твоє місто», Львів), Олег Онисько («Zahid.net», Львів), Сергій Борис («Курс», Івано-Франківськ), Наталя Курдюкова («Накипіло», Харків), Лєра Лауда («Дирижабль», Ямпіль Вінницької області) та Андрій Лохматов («Преступности.нет», Миколаїв). До речі, з самого ранку у Твіттері активно публікували фото з волонтерами видання «Дирижабль». Про особливість цього видання — пізніше.

Модератор Дарія Шевченко спочатку дала на обговорення питання про те, які проблеми є у регіональної журналістики. Між іншим, Дарія — голова ГО «Media Development Foundation», за програмою Міжредакційного обміну якої до Полтави приїздило багато цікавих журналістів, а наші медійники змогли попрактикуватися у виданнях інших міст.

Якщо коротко, ось із чим в регіонах біда:

  • Проблеми з кадрами (хоча при великому бажанні можна знайти людей, які ідеально підходять).
  • Більшість журналістів невдовзі ідуть у піар, політику, помічниками тощо.
  • У вузах готують письменників, а не журналістів.
  • Нема конкуренції на ринку журналістів, як у інших професіях.
  • Обмежений рекламний ринок. Наприклад, у Івано-Франківську єдиний живий бізнес — будівельний. Але замовники реклами у містечках не надто освічені як рекламодавці.
  • Розбалувані громадські активісти, які не розуміють, що є важливіші питання, ніж їхні заходи.

Одним словом, все, як у Полтаві. Загалом, проблеми обговорювало добрі півгодини. Та коли черга дійшла до успіхів, конкретики стало набагато менше.

Здається, найбільше говорили про цінності, цільову аудиторію та місію ЗМІ, а от про конкретні здобутки і — головне — ЯК стати успішним, говорити не дуже поспішали. Ззовні це виглядало не надто переконливо, хоча я точно знаю, що спікери представляли досить серйозні місцеві видання. А коли мова зайшла про фінансування ЗМІ, то й узагалі перейшли на абстрактні категорії. Наприклад, Тарас Яценко («Твоє місто», Львів — нагадую про всяк) відповів так:

— Ми максимально диферсифікували джерела доходів і намагаємося якомога більше заробляти. Треба розвивати цей ринок. Але ми не даємо джинси, не ставимо рекламу, яка не буде цікавою нашій аудиторії.

Як починався "Дирижабль" і що буде далі Як починався "Дирижабль" і що буде далі

Натомість «Дирижабль» — маленьке містечкове видання з Ямпіля Вінницької області — не приховувало нічого. Хоча воно і живе на гранти, та представниця журналу Лєра Лауда вже готує бізнес-модель і планує реально заробляти ЗМІ. Коли її спитали, скільки в середньому отримують працівники видання, вона розповіла без купюр:

— У Ямпілі ми маємо лише 1 журналіста і 1 фотографа, з якого намагаємося зробити журналіста. Маємо двох волонтерок-школярок, яких ви бачили на відео. Верстальник і дизайнер сидять у Вінниці, ще один журналіст у Львові, а головний редактор і взагалі у Києві, — так розпочала Лауда. — Ми вирішили, що людина, яка думає головою, не може жити на 3 тисячі в місяць. Тому головний редактор отримує 10 тисяч гривень, а журналіст на півставки — 4,5 тисячі.

Однак у інших регіональних виданнях, які представляли спікери, також платять журналістам досить пристойні зарплатні: від 3,5 до 7 тисяч гривень в середньому по редакціях.

Все ж, мабуть, для багатьох регіональних ЗМІ такі суми будуть захмарними.

Про автора
Катя Кролевська
Медіа менеджер
Катя Кролевська
19
Останні публікації