«Одна их песня приносит вреда советской власти больше, чем все вредители вместе взятые» ― «Поводир»
Фільм «Поводир» зацікавив мене ще рік тому, коли я дізналася, що Сергій Жадан має грати там роль Михайля Семенка. Такий-собі знак пошани одного українського поета до іншого. Потім виявилося, що українську співачку ХХ століття грає її колега з ХХІ ― Джамала, а одного зі сліпих розстріляних кобзарів ― Тарас Компайніченко, мабуть, найвідоміший бандурист сучасності.
Можливо, це одна з причин, чому фільм «вдався»: актори знали, як треба грати, а деякі з них ніколи і не виходили з ролі.
Олесю Саніну, безумовно, вдалося створити вражаюче драматичний художній фільм. У його здобутку багато документальних робіт, але це не завадило, а, радше, допомогло йому донести до глядача напругу і жорстокість 1930-х років.
У «Поводирі» багато підтексту, але цей підтекст народжений не сценарієм чи грою акторів, а самою історією. Ми бачимо, як радянська влада намагалася заткнути український народ, забороняючи кобзарям співати спочатку ті пісні, де згадується Бог, а потім і взагалі будь-які.
Кадри з фільму (фото – unian.ua)
«― Шо, релігіозні пісні співаєш?
― Ні, тільки військові і жалостиві, як і дозволено.
― Це поки що дозволено…» ― Міліціянт та Іван Кочерга
Десь на середині фільму я зрозуміла, у чому значення його назви. «Поводир» ― це не лише хлопчик, що допомагає сліпому кобзарю спілкуватися зі світом. Головний герой достатньо самостійний, попри те що не бачить нічого навколо, він може навіть дати відсіч нападникам і захистити малого незнайомця. Ні, поводир ― це сам кобзар, все їхнє братство. Це одкровення так чітко вкладається у вуха, коли головний герой ― Іван Кочерга ― каже: «Збирай дітей ― я сам поведу». Ми усі, українці, ― як ці діти, ми потребуємо, щоб нас повели вперед, поки ми ще малі і недосвідчені.
Кадри з фільму (фото – vmuzike.net)
І нам потрібен такий поводир.
Я не знаю, кому може не сподобатися цей фільм. Можливо, злісним поборникам України. Але, поклавши руку на серце, навіть вони мусили б визнати, що «Поводир» ― якісний кінофільм. Все: сценарій, режисерська та операторська робота, акторська гра, музика ― створює продукт нового рівня, який може конкурувати із західним кінематографом. Деякі епізоди ― це справжня знахідка. З їх допомогою автори фільму, наче оголеного нерву, торкаються свідомості глядача.
Кадри з фільму (фото – kronverkcinema.ua)
«Знаєш чому квіти повертають голови до сонця? У них також є очі! І вони знають, що світанок буде знову» ― Іван Кочерга
Дивитися «Поводиря» ― випробування, адже він наводить на гнітючі міркування, зароджує агресивну і пекучу образу. І навіть попри це до останньої хвилини сподіваєшся на більш-менш щасливу розв’язку: кобзарі виживуть, головний герой буде щасливий. Адже документів про їх убивство насправді не знайдено.
