Розмір тексту

«Громадянське суспільство» як чергове передвиборне гасло, утопія українського суспільства чи мета до

Мабуть, поряд зі словами «люстрація», «сепаратизм» і «окупація» «громадянське суспільство» сьогодні одне з найбільш вживаних словосполучень у промовах громадських діячів, журналістів та політиків. Величезна кількість громадських організацій у своїх зверненнях, проектних завданнях, грантових документах, вказує що їх мета — це формування «нового громадянського суспільства».

Громадські організації після майдану ростуть, як тітушки на проплаченому мітингу, і це начебто не може не радувати. Ми ж чуємо про благородні цілі, захист прав, українськість, благодійність? У багатьох випадках бачимо реальні зрушення і дії! Врешті-решт навіть відчуваємо у цих зрушеннях зміни...

Пам`ятаю грудень 2013 р., коли під час поїздок до Києва паралельно з допомогою центральному Майдану ми зустрічались зі значною кількістю представників громадських організацій. Ділились досвідом регіональних майданів, обговорювали спільні проекти, які мали привести нас до головної мети: повалення диктатури. В один з вечорів я дізнався, що в один й той самий час в різних частинах столиці відбувається зібрання громадських організацій з усієї України, які намагаються створити єдину платформу. Таких зібрань тоді було аж 5. І наче це все є демократично і плюралістично, і, мабуть, правильно, якби кожне з цих зібрань не хотіло проголосити себе Єдиним рупором громадських рухів України на Майдані і категорично заперечувало об`єднання з іншими осередками на колегіальних засадах. Благо завдяки ініціативі харків`ян пізніше з`явилась інституція форумів євромайданів, але й там не було усе гладко щодо координації/колегіальності, квоти м. Києва та інших питань.

Пам’ятаю січень 2014 р. У місті Полтава створюють громадський сектор, у який наша організація відмовилась входити, бо ми бачили у діяльності окремих представників мотиви створення передвиборної платформи. Крапкою над «і» стало питання до ряду представників сектору: «чи можете ви у ЗМІ дати заяву, що ви, проголошуючи себе громадським активістом, не станете політиком, який робить це для виборів? Що ви не будете використовувати надбання Майдану, привласнюючи їх собі, а далі продовжите займатися суспільно корисними справами, опираючись на власні напрацювання, що ви за необхідності своїми силами створите бренд. Чи Ви, використавши платформу Майдану та приховуючись за маскою невинного громадського діяча, який колись вже був депутатом кількох скликань і членом партій, повилявши хвостом перед людьми й покидавши файні гасла, потім піде одразу на вибори?» — на це питання з громадського сектору чесно відповіли лише декілька чоловік, решта промовчали. На питання, чому вони на Майдані не оголосять свої політичні плани, як це робили ті ж самі партії, «громадські» діячі теж відмовились відповідати.

Також пам’ятаю, як на громадських радах різних рівнів з’являлись громадські організації, що проголошували себе незалежними, але за усіма явними і неявними ознаками були дочірніми утвореннями партій, й не завжди опозиційних, а потім ще на рівних умовах вимагали голос.

Пам’ятаю лютий 2014 року, коли під час бойових дій ряд громадських діячів (так само як і політиків, але ця замітка суто про громадський рух), які закликали усіх йти під кулі й валити цю владу, зникли з Майдану. А коли Майдан здобув першу перемогу, з’явились і розповідали, що вони, як леви, захищали слабких і немічних. Пам’ятаю й тих, хто протягом Єврореволюції рушав у теплі краї, а потім повертався із засмагою й розповідав, що він/вона стояли у Києві, розміщаючи паралельно у соц. мережах фото з відпочинку. Лицарі сотні «дволикого Януса», які, на мою думку, скоро почнуть писати мемуари про те, як вони підривали танки, спалювали гелікоптери Януковича та вели революцію (якась українська Кісєльовщіна). І питання не в тому, що усім треба було стояти на Майдані. Річ у тім, що одні брешуть, а інші не хочуть знати правди. А потім другі питають, чому перші стоять при владі й посилають на них внутрішні війська. А все тому, що Дволикий Янус втиху домовився з Морфеєм (як зараз ці громадські активісти роблять технічні проекти з колишньою владою).

І тепер, коли починається передвиборна «гарячка», велика кількість «героїв» минулого стають у фарватер громадських рухів, запроваджуючи ідеї центрів моніторингу, створення інституцій спрямованих на формування громадського суспільства. І люди їм вірять, сприймаючи слова за правду, бо як можна не вірити «героям Майдану»?

Лицар сотні «дволикого Януса»

До того ж кожен другий запевняє, що проект не є передвиборчим, що це все просто для людей...

Але з різних джерел надходять щодня тривожні відголоски, що новостворені інституції для людей будуть жити рівно до дня виборів. Що громадські діячі, котрі розповідають про громадянські цінності,  в найближчий час долучаться до партій, або ж створять свої й підуть на вибори, прикриваючись проектами нового бренду: «громадянське суспільство», «моніторинг», «контроль влади». Що буде далі? А далі чергове розчарування. Цього разу — у візії демократичного громадянського суспільства. Далі ми будемо знову зневірені, бо наче ж ці люди стояли з нами пліч-о-пліч і ба… Вони знову скурвились. Звісно, не всі, звісно, не усюди. Але той, хто заперечить існування цих тенденцій, нехай перший кине у свій монітор, з якого читає, клавіатуру.

Споглядаючи все це на власні очі, усвідомлюючи все це після Майдану, хочеться, вибачте, напитися до нестями, або ж поселитися відлюдником десь у скелях. Бо, маючи свою візію громадянського суспільства, де громадянин, усвідомлюючи залежність свого майбутнього від політичного вибору, намагається якомога критичніше сприймати і аналізувати персоналії, які фігурують у передвиборних кампаніях, оцінюючи акції громадських рухів в перерізі минулого їх діячів та багатьох інших чинників. Потрібно критичним мисленням створювати суспільний базис, в якому важко всидіти на двох стільцях відразу; тоді вигідніше буде казати правду, ніж відбріхуватись — а потім втрачати свій рейтинг і позицію.

Громадянське суспільство — світ, де людині не байдуже до свого політичного, соціального, культурного майбутнього, де вона усвідомлює значення свого голосу не лише на виборах, але й в буденному житті — має стати модним. Але воно може сформуватись лише завдяки тим громадським організаціям, які не будуть використовувати його бренд заради відсотків на черговій передвиборчій гонитві.

Про автора

Олександр Коба

Олександр Коба

Засновник руху «ЗЛАМ стереотипів»

3
Останні публікації:
}

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему