Петро Чаадаєв і Росія

Хочу згадати про одного з росіян, який «йшов не  в ногу» з російськими імперіалістами  XIX століття:

Петро Чаадаєв (1794-1856 рр.) - офіцер лейб-гвардії гусарського полку, друг двох великих князів (один з них - Микола I), О. Грибоєдова  (роман «Горе от ума»- Чаадаєв прототип Чацького),  О. Пушкіна- (Товарищ, верь: взойдет она, Звезда пленительного счастья, - це звернення до Чаадаєва), О. Герцена, майбутніх «декабристів»: Пестеля, братів Муравйових – Апостолів, претендент на посаду флігель – ад’ютанта Олександра I (генеральська посада). Під час війни 1812 року Чаадаєв у складі діючої армії, учасник Бородінської битви. У лютому 1821 р. він раптом подає у відставку, йому 27 років.

        Розчарування представників дворянської інтелігенції у реформаторських здібностях Олександра I  на початку 20-х років торкнулося  ї Чаадаєва, він мріє покинути Росію і оселитися в Швейцарії. Однак Чаадаєв розчаровується не лише в політиці згортання реформ «дней Александровых прекрасное начало», він усвідомлює себе вище всякої політики взагалі і, судячи з усього, не співчував молодим радикалам.

       Повстання в елітних полках відбувалися і раніше,  зокрема у жовтні 1820 року це сталося в  Семенівському полку. Чаадаєву було доручено доповісти про це Олександру I, який у цей час перебував за кордоном на міжнародному конгресі. Молодий офіцер опиняється в незручній для нього ситуації, він змушений інформувати царя про події, в яких  замішані його друзі. Це і стало однією з причин подачі у відставку.

       У 1823 році Чаадаєв виїжджає за кордон, мандрує Європою, зустрічається з Шеллінгом (німецьким філософом), через три роки він повертається зовсім іншою людиною. В Росію повертається її пророк.

        Саме офіцери – переможці Наполеона у війні 1812 – 1813 рр. очолять повстання  14 грудня 1825 року на Сенатській площі, вимагаючи введення Конституції, відміну кріпацтва, просвітництва народу та запровадження парламентаризму в імператорській Росії, тобто – вимагали європейський вибір. Відсутність реформ, на яки прогресивна частина суспільства очікували від Олександра I після війни й спричинила цей вибух. Внук Катерини II. виховувався знаменитою бабусею в європейському дусі, але йому не вистачало її рішучості (революційний вибух в Росії 1917 р., теж є  наслідком  не проведених реформ).

         У серпні 1826 року після повернення з-за кордону в Брест-Литовську його заарештовують – підозрюють у зв’язках з «декабристами», але нічого не довели, відпустили.

Загадкова смерть царя у 1825 році й  вступ на російський престол Миколи I, ще більше віддалили Росію від Європи. «Декабристів» було жорстоко покарано. Країна стає небезпечною для будь-яких дискусій.

 У тодішній Росії, ще не було ніякої філософської культури, будь-яка філософська думка вважалася підозрілою, тому дискусії російської інтелігенції відбуваються в невеличких гуртках, салонах 30-х і 40-х років.

У 1850 році в Російській імперії вивчення філософії буде взагалі заборонено:«От философии пользы никакой, а вреда много»- сказав МиколаI.

          На Батьківщині Чаадаєв уникає світських знайомих і перебуває на самоті. Якраз у цей період він пише свої «Філософські листи». На початку 30-х років намагається їх оприлюднити. Марно. Це вдається зробити у Франції, автор стає популярним за кордоном, але він хоче, щоб його почули в Росії й не припиняє спроб. Частину листів, підготовлених для друку було заборонено церковною цензурою на початку 1833року. В церковній постанові про заборону сказано: «все сии мысли противны истинным понятиям о православии, чистоте и превосходстве церкви Восточной».

        Пробудження самостійної думки і самосвідомості XIX  століття в Росії почалося саме з  Чаадаєва, людини обдарованої, чиї гострі думки відбилися в його «Філософських листах» - філософії історії. Ще до армії, в Московському університеті, він цікавиться філософськими проблемами.  

Філософія історії Чаадаєва була протестом проти російської історії, проти російського минулого і російського сьогодення. Російська історія уявлялася Чаадаєву позбавленої сенсу і зв’язку, що не належала ані до Сходу, ані до Заходу. Росію Чаадаєв вважає уроком і застереженням для інших народів. Влада побачила в Чаадаєві революціонера і почала переслідування. Поступово у Чаадаєва формується комплекс, який поєднує політичну байдужість з відчуттям свого  покликання, до більш  високої місії, переважання спостереження над діяльністю стало основою його особистості.

        Що так налякало владу імператорської Росії?                                                                                           

Чаадаєв «викликав вогонь на себе» перш за все гіркими роздумами про долю Росії, яка «живе в обмеженому сьогоденні без минулого і майбутнього». Росії він протиставляє Захід, народи Європи, в історії та сучасному житті яких реалізуються принципи християнської моральності.

«Хоча ми й Християне, - зазначає Чаадаєв, -  але не для нас зріли плоди християнства». Провину за це він покладає на православну церкву,

«унаследованную от «растленной Византии». В європейському ж суспільстві,  «все же царство Божие…осуществлено». Заслугу в цьому він вбачає в діяльності католицької церкви та її папського престолу. Православна церква на відміну від католицької є залежною від світської влади. Сам Чаадаєв займав складну особисту позицію по відношенню до католицизму. Вважаючи католицизм істинною релігією він не займався пропагандою цієї релігії.

Кінцевою метою, ідеєю Чаадаєва було об’єднання, злиття православ’я зі «старим християнством» - католицизмом. Екскурси в стародавню і нову історію Заходу приводили знов і знов думки Чаадаєва в Росію.

      Чаадаєв відкрив для себе парадоксальні речі: увесь шлях Росії не вкладався в філософські моделі – одні факти суперечили іншим, бракувало того, що він знаходив у житті європейських країн. «Наблюдая нас, - пише Чаадаєв, - можно бы сказать, что здесь сведен на нет всеобщий закон человечества». Відчуженість російських форм соціального життя від західних відчувається в самій атмосфері російського життя – вважає філософ.

        Те, що на Заході стало інстинктом, - ідея обов’язку, порядку, права, - чужі російській дійсності. Моральна байдужість, дух суцільного рабства, відсутність живої віри, байдужість до самих форм життя – такою, на думку Чаадаєва, є російська  дійсність. Поки що приходиться визнавати лише один «факт», визначаючий її (Росії) «філософію», - «факт географічний». Таки висновки, щодо історичного місця Росії справили шок на сучасників, особливо на можновладців і церкву.

        Микола Iта шеф жандармів Бенкендорф (служив з філософом в одному полку) оголосили Чаадаєва божевільним. Не зважаючи на це, Чаадаєв як особистість і його філософськи погляди справили величезний вплив на розвиток російської суспільної думки. У 30–40-х рр. сталося розмежування на західників і слов’янофілів. Перший «Філософський лист» Чаадаєва Олександр Герценназвав: «выстрелом, раздавшимся в темную ночь», «безжалостным криком боли и упрека петровской России».

       «Я любил мою страну по-своему, вот и все, и прослыть за ненавистника Росии было мне тяжедее, нежели я могу вам выразить!» (Чаадаєв).

       Сьогоднішня Росія, - її керівництво та Московська православна церква також не шанують Чаадаєва. У Російської церкви першим є Президент, а не Патріарх, тому політика Москви за останні 500 років не зазнала серйозних змін. Незалежно від того, хто є її архітектором – Іван Грозний, Йосип Сталін чи Володимир Путін – вона характеризується послідовним імперіалізмом.

       «В противоположность всем законам человеческого общежития Россия шевствует только в направлении своего собственного порабощения и порабощения всех соседних народов» (Чаадаєв).

            Епоха Кримської війни ( 1853 – 1856 рр.) - закінчилася поразкою Росії) лише посилила відчуття безнадійності. Чаадаєв  критикує слов’янофільські ідеї; він вважав, що Росія в своєму розвитку не повинна відокремлюватися від європейських народів. Поразка Російської імперії у Кримській війні, змусила нового царя – Олександра II провести реформи.

       Чи призведе «перемога» Путіна в Криму і його  поразка на Донбасі до зміни царя і проведення реформ в самій Росії ?

Чи вона продовжить і надалі «колотити» увесь світ своїми  провокаціями і незаслуженими  імперськими амбіціями?