Ця стаття тільки для тих полтавців, хто ще зберіг здатність ДУМАТИ…

«Після зимової сплячки прокинулись соціологи. Щось в когось міряють. Зарано.  По-перше, вибори не скоро. Останні події – шлях до ескалації, продовження війни у новому, вбивчому для України неогібридному форматі, коли відкриються настіж двері для нового фронту: конкуренції політиків на знищення, переписування Конституції та закону про вибори.

Друге, Мамая фінансуватимуть росіяни як опору для їхньої присутності в регіоні. А це – масштабування роздачі пайків, підкуп, ботоферми тощо. Тому під завісу кампанії його рейтинг може суттєво зрости, а його партія отримати 10–12 мандатів, далі паралізуючи роботу міськради, корумпуючи її тощо. З’явиться безліч нових факторів. Наприклад, місцеві вибори відбудуться після президентських і парламентських. Точно не всі одночасно.

Нова рада та її депутати від Полтави і новий президент впливатимуть новим адмінресурсом на вибори у Полтаві, просуваючи свої партії та кандидатів. Перші дві партії матимуть мінімум по 15%, а їхні «темні конячки» на старті – по 10%. А це – по шість депутатів, і туди ще додайте мамаївських – від восьми до десяти. Це все перекаламутить ситуацію і зробить наступну раду строкатою та хаотичною, нездатною на діалог, чіткий курс і прагматичну роботу. Це буде ще жахливіший політичний котел, ніж будь-коли. Вони з’їдять будь-якого мера на сніданок наступного ж дня.

Вже тридцять років полтавці, зокрема блогери та журналісти, обирають мера і не можуть зрозуміти, що містом керує мер, але мером керує міськрада, точніше три-чотири «власники партійних значків і карток». У мера буде всього шість-сім депутатів. Це – «сироти надій і сподівань».

Тому сьогодні, з цим виборчим законом і цим «букетом партій», що наче гігантські гирі на ногах навіть найкращого мера у світі, місто приречене як на політичну, так і на економічну рецесію.

Полтава стоятиме на місці. А враховуючи післявоєнну економічну реальність і відсутність просвіту на найближчі 15–20 років – тонутиме. І це виклик для громади. Якщо й далі житимемо як інфантили, перетворюватимемо вибори на конкурс краси і шукатимемо чи чекатимемо пухнастих кандидатів – просто зникнемо як громада.

А тепер ще питання: назвіть реальну перспективну людину і її мотиви, яка б поставила п’ять років свого життя на цю гру, розуміючи, що система знищить її так само, як знищила Шамоту, Ямщикових, Бражника і частково Іващенка, Карпова та безліч інших «юніорів». Немає такого самогубця. Жиденко та йому подібні дуже-дуже щасливі, що свого часу не обралися і не потонули в цьому політичному багні, а зайнялися своєю справою. Тому якщо людина не має особливого, навіть дещо авантюрного й гіперамбітного складу характеру, унікальної мотивації та буквально бійцівських якостей – вона не піде на цей очевидний ешафот. Я говорю про реально сильних, досвідчених, освічених і успішних людей.

Додайте ще одну обставину: тисячі ветеранів із максималістськими очікуваннями і гранатами. Постійні диверсії та провокації росіян, тиск із Києва і поступове згортання децентралізації, що вже почалося, коли бюджети міст просто обдирають і знищують інструменти самостійного місцевого урядування.

Вихід, звісно, є, але він потребує «полтавської казки» – коли полтавці якось прокинуться і перестануть дивитися на наявний політикум крізь призму «чорного і білого», шукати навколо панацею в особі якогось цнотливого пухнастого принца чи принцеси. Останні перезавантаження у владі міста показали: система за добу навіть із, здавалося б, святого секретаря робить останню цинічну політичну маріонетку.

Святих ідеальних політиків ніколи і ніде у світі не було, немає і не буде. Кукоба, Гройсман, Садовий, Кернес – не святі, м’яко кажучи, але успішні мери. Вони мали досвід, вроджений політичний талант і мотивацію, амбіції та харизму. У кожного була своя мотивація – від грошей до кар’єрного зростання аж до прем’єрства, як у Гройсмана.

Ми не знаємо достеменно жодного з наших кандидатів, але оцінюємо їх і робимо висновки на основі викривлених меседжів підконтрольних ЗМІ, окремих телеграм-каналів і просто банальних чуток. У ЗМІ така робота – писати так, щоб їх читали.

Їхня інтерпретація завжди критична й іноді діаметрально протилежна реальності. ЗМІ – це бізнес і хайп.

Коротко про сценарії:

 1. Все лишається, як є – і тоді житимемо, як живемо, в деградації та сірій буденності приреченості.

 2. Обираємо того, хто спроможний (досвід, освіта, характер, харизма, амбіції), хто включить вас у політику і ламатиме нову строкату й підступну раду через коліно, реалізуючи амбітний план розвитку міста.

Але готуйтеся не просто писати всяку дурню з хейтом та критикою (що ви й робитимете під цим постом), а йти під міськраду під час кожної сесії, як на роботу – сотнями, а, може, й тисячами. Так само на комісії.

Обирайте мера-лідера громади, але разом із цим – новатора, бійця, досвідченого політика з амбіціями рости далі. Ваш вихід. Все просто: або ви об’єднаєтеся з мером, або мера «об’єднає» і проковтне на сніданок вами ж обрана міськрада.