Чому завтра війни не буде і що потрібно зробити аби її не було ніколи!

Як екс-секретар Комітету національної безпеки і оборони парламенту 7 скликання констатую: всі маневри сторін на межі фолу - умовно бойове рекогносцирування після зміни політичного керівництва у «штатах», нового зовнішньополітичного курсу. Реалізація цієї доктрини лобового дипломатичного зіткнення закінчаться новим дизайном світового порядку. Але Україні слід думати про ще важливіші і ще небезпечніші виклики. Влада має принципово змінити підхід до свого позиціювання: нарешті пройти шлях від геополітичної маріонетки до самодостатнього суб'єкта міжнародних відносин із власним проєктом. 

Тепер кілька аргументів на захист мирного врегулювання. 

 1. Фінанси і ціна війни. 

 День «відносно тихої війни» на Донбасі лише одній стороні обходиться 250 мільйонів гривень. Тиждень бойових дій 2 мільярди, рік - 100. Це вартість помірної фази протистояння. У разі радикального загострення, масштабного розгортання сил та мобілізації економіки «під війну», ця сума зросте у десяьки разів. Ні Україна, ні умовна «проукраїнська коаліція», ні Росія з Білорусі та іншими, знесилені санкціями та пандемією, не зважаться на протистояння такого масштабу. Причина цього "вимушеного пацифізму" - у наступному блоці. Треті країни, наче стерв’ятники, кружляють над територіями можливих учасників бойових дій в очікуванні їх знесилення. І це лише базові лінійні розрахунки. Врахуйте наслідки років інвестиційного простою, соціальні потрясіння, деградацію, історичні наслідки. Множте сміливо ще на десять зверху. 

2. Треті країни або фактор стерв’ятників. 

Протистояння двох умовних полюсів завжди вигідне третьому — "збірній третіх геополітичних сил", як Туреччина, Китай, Японія, деякі наші "західні друзі" і т.д.. Ослаблення імперій завжди призводило до геополітичного мародерства, коли інші, ніби нейтральні держави, розтягували цілі шматки територій країн-основних учасників великої війни. Війна це мінус 20-30 років відставання у розвитку в порівнянні з країнами, що не воюють. Далі економічні, соціальні, гуманітарні та інші наслідки, що унеможливлюють сталий безперервний ріст. Керівництво обох конфліктуючих полюсів це добре розуміє, тому, на мою думку, все таки не переступить межу. Якщо ж це відбудеться, то приведе до краху слабшої імперії, і неймовірного ослаблення "переможця". У такій війні виграють треті сили. 

3. Пандемія. 

Ведення тривалих бойових дій на фоні затратної кампанії із подолання наслідків пандемії та безпосередньо боротьби з вірусом є самовбивством. Соціально-економічні проблеми у кожній із країн учасниць, провокуватимуть справжні політичні потрясіння, миттєво відбиватимуться на протестах, гіперактивності радикальних революційних сил, сформують підгрунтя для «найкольоровіших» революцій. Протягом короткого часу все це призведе до політичної катастрофи у кожній із країн. Сумнівність війни, неадекватний час для протистояння гратиме проти "мілітарі-урядів" і приведе до їх політичного банкрутства, путчів, переворотів, революцій. 

4. Україні потрібно відмовитися грати у "чужі ігри" та згенерувати власний амбітний проєкт. 

Є речі страшні за війну, наприклад, її постійна загроза... Але є речі ще небезпечніші ніж війна. Це втрата суб'єктності. Є три історичні сценарії. Перший, курс на євроатлантичний проєкт. «Загострення» каталізує ці процеси та наближає Україну до ЄС. Проте, досі не відома роль України у європейській сім'ї, вимоги до неї, умови шлюбу. Друге, союз із Росією із три його формати. Перший, Україна — неореспубліка СРСР-2, другий — губернія імперії, третій - гібрид першого та другого і підвішений не комфортний для української дипломатії стан. 

Може бути і інший сценарій. Проте, для нього потрібна умова. Політична гіперзрілість еліт. Наприклад, Київська Русь - 2. Ті, хто добре знають історію розуміють: Київ центр цього цивілізаційного проєкту, російська мова - українська. Фахівці у галузі міжнародної безпеки та прогнозування ясно розуміють як розвиватиметься світ далі, що чекає далі сьгодні актуальні імперії. Тому, дозволю собі обережно натякнути, що можливість для реалізації цього проєкт Україна згодом матиме. Але потрібно вже зараз готувати підґрунтя аби вчипитися намертво у цю історичну хвилю та очікувати на неї у повній геополітичній і внтурішньополітичній готовності. Дещо влада Зеленського у цьому процесі почала нехай і не роботи, але вже артикулювати. 

Все залежить від мудрості еліт та лідера нації, від їх підготовки та розуміння глибини процесів, від досвіду і щирої любові до свого народу, самопожертви. Зараз із цим всім у нової влади дуже важко. Українці ще матимуть шанс все виправити. Не виключено, що цей шанс буде останнім. Помилка цього разу буде фатальною. Буде соромно перед майбутніми поколіннями українців - перед онуками, правнуками, дітьми, дуже соромно. Але все буде добре, соромно не буде, буде успіх.