Щодо мобілізації та переходу економіки на військові рейки.
Я прожив достатньо на цьому світі, щоби зрозуміти просту істину – нічого за дарма не дається. Ані шматок хліба, ані Незалежність, ані твій власний вибір. За все доведеться платити.
У нас були ілюзії, що Незалежність звалилась на нас з неба, і ми платити за це не будемо. Платимо і велику ціну. Війна в країні триває 10 років і триватиме ще якийсь час. Можливо тривалий. Тільки хтось прийняв цю війну як власну – воював, донатив, готувався, а хтось проживав життя у форматі – мене це не стосується.
Стосується. Кожного. Кожне рішення має свої наслідки. Так само як і бездіяльність.
Тепер по суті. Мобілізація стосується кожного. Готуватися потрібно кожному. Але мобілізація – це не тільки процес залучення цивільного населення до війська, це ще мобілізація економічних ресурсів, техніки, знань та досвіду.
А це вже значно складніше завдання.
Ми всі говоримо, що війна може затягнутися, що почнеться змагання за ресурси та на витривалість. І ось тут зʼявляється наступний виклик. В боротьбі за витривалість, ми маємо посилювати власну економічну стійкість. При тотальній мобілізації це буде зробити досить непросто. На жаль, це правда, Росія на війні утилізує свій непотріб, а у нас гинуть кращі. У нас на підприємстві загинуло 2 працівників. Це все були люди з Великої літери, справжні фахівці.
Проте тимчасова втрата людських ресурсів через мобілізацію є лише частиною проблеми (дасть Бог повернуться живі та здорові). Давайте змоделюємо наслідки переорієнтації економіки на військові рейки. Вже сьогодні підприємці сфери послуг, власники кавʼярень, говорять про зниження активності. Подекуди більше ніж на 50%. І питання не тільки у відсутності грошей, а ще й у зміні споживацького поведінки.
Першим наслідком тотальної переорієнтації економіки на військові рейки буде майже повне знищення малого та середнього бізнесу. Чоловіки мобілізуються, жінки або підуть на промислові підприємства збирати снаряди, або встануть на біржу праці.
Згодом, почнуть просідати суміжні галузі економіки – логістика, транспорт, будівництво. Будуть скорочення людей, зменшення надходжень до державного та місцевих бюджетів, збільшення навантаження на соціальні бюджети (допомога з безробіття та субсидії).
Лише питання часу, коли почне збоїти фінансова система. Довіра до банків спадатиме, люди та підприємства намагатимуться виймати власні кошти, переводити їх у валюту.
Виживатимуть лише великі підприємства. А це або державні, або у власності великих олігархічних груп. А це призведе до відсутності конкуренції та до олігархізації економіки, посиленні монопольних проявів.
І все це – середня перспектива, 1-2 роки. Маємо надію, що за цей час Україна здобуде Перемогу. Потрібно буде повертатися до розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу. Але відновлення довіри до банківських та державних інституцій триватиме десятиліттями. Ми знову втратимо шанс на український прорив.
Я розумію, що у нас сьогодні вибір між виживанням та поглинанням імперією. Але при виборі переходу економіки на військові рейки, потрібно враховувати і ці ризики. Перемогти агресора лише західною допомогою – не вийде. Це очевидно. Тому вбивати власну економіку сьогодні – теж не вихід.
Моє бачення ситуації. В питанні переведенні економіки на військові рейки та в питанні мобілізації (людей, ресурсів, техніки) потрібно діяти виважено та послідовно, прогнозуючи ситуацію на декілька кроків вперед.
Закон, який сьогодні розробляється у парламенті, може стати або запобіжником від скачування економіки у прірву, або ж ширмою для популізму.
Така моя думка.
