Громадянин – це честь, виборче право потрібно обмежити!

І цього разу я не про відбудову економіки та модернізацію інфраструктури. Я питаю як ми далі будемо «зшивати країну»? Як ми будемо після стертого з лиця землі Маріуполя, після влучання ракет в ТРЦ у мирних Кременчуці та Вінниці жити та працювати з людьми, для яких «нє всьо так адназначна» та «Пушкін нє вінават».  Або ще гірше, які перейшли з української поліції до народної міліції ЛНР (прости Господи). Або навіть просто змушені були викладати в школі «історію государства расійського», про тих самих нацистів та бандерівців в Україні розповідати. Як з цими людьми бути?! І якщо ви думаєте, що вони залишилися тільки в окупованій території України, то ви помиляєтесь. Секти «нєвсьотакадназначно» вистачає всюди, і в Києві, і в Вінниці, і в Полтаві. Просто згадайте – хто там з ким воює, де чий родич живе, та в яку армію чиїх дітей призивають.

В Україні прийнятий т.зв. закон про колабораціонізм. Хотілося б зрозуміти наскільки ефективним він буде? Норми його застосування мають бути публічними! Але поза дією цього закону є чимало інших актуальних питань. Наприклад поняття «громадянства». Чи може бути громадянином країни та людина, яка схвалює тезу про «вигаданість української нації»? Чи буде поширюватися конституційне право «обирати та бути обраними» на тих, хто своєю свідомою діяльністю наближував російську агресію в Україні. Чи розуміємо ми, що перебування в політичній партії є актом свідомих дій? І якщо ти був вчора членом ОПЗЖ чи партії Шарія, які прямо заперечували існування української державності, то що з цими людьми робити далі? А я нагадаю, що сьогодні тисячі таких депутатів різного рівня продовжують виконувати «свої обов’язки» та користуватися різного роду благами цього статусу. Що буде завтра?
 

Я висловлю непопулярну річ, за яку мене будуть неодмінно критикувати. Поняття громадянства має бути сакралізовано. Громадянин – це відповідальна людина, яка не просто проживає в певній місцевості та споживає в односторонньому порядку державні послуги. Громадянин – це той, хто пишається та поважаю свою країну, захищає її на різних рівнях, розвиває її. Такий громадянин має бути забезпечений у виконанні його прав та привілеїв. Всі інші, для кого Україна – це лише невдалий уламок СРСР, «лєнінське нєдоразумєніє» - теж повинні мати свій вибір. І вибір цей – або спробувати зрозуміти та прийняти українськість, або виїхати з нашої держави, або продовжити своє проживання у статусі нерезидента – споживача. При цьому така людина може розраховувати на визнані норми соціального захисту, але точно не має жодного права брати участь в визначенні шляху розвитку держави. Так – мова іде про обмеження прав. 
В іншому випадку, якщо ми знову підемо шляхом компромісів, то ризикуємо втрати державність. Не сьогодні, так завтра. 
Критикуйте!

П.с. Окремо хочу подякувати українським партизанам, які зачищають від колаборантів українську землю навіть в окупації.