Чому ми покланялися катам та людиноненависникам

Але там люди живуть у своїй паралельній реальності, будучи впевненими, що в Україні десь є нацисти, які прагнуть відібрати у тамбовського пенсіонера його останню пляшку горілки.

Ця паралельна реальність сформована з російського телебачення, з відвертої та прихованої пропаганди, яка супроводжує все життя людини – від народження і до самої смерті. Не можна сказати, що пересічний росіянин свідомо на біле каже чорне, і навпаки. Ні! Він просто не знає, ані що таке чорне, чи біле, він не знає що таке свідомість. «В телевізорі сказали, там же брехати не будуть» - ось вам звичайне мислення звичайного росіянина.

Нам пощастило вирватися із цього замкненого кола. З боями, кров’ю та болем. Є ще багато ланцюгів, які досі тримають нас за минуле. І якщо ми хочемо, щоби наші діти та онуки повністю відірвалися від того паралельного світу, потрібно ці ланцюги розривати. Але робити це ми будемо не тому, що нам хтось так сказав в телевізорі. А тому, що ми можемо мислити та діяти свідомо, ми здатні до критичного мислення.

Саме тому не потрібно відкладати на потім процес зміни культурних та історичних цінностей. І зокрема - перейменування географічних назв в державі.

Тисячі полтавців живуть на вулицях катів та людиноненависників.

Чи задумувалися колись мешканці будинків по вулицях Зигіна чи Ватутіна, хто ж ці «герої»?! 

Олексій Зигін не має нічого спільного з Полтавою, окрім місця смерті (с.Кирияківка, Глобинського району, Полтавської області). Основна частина життя цього радянського військового пройшла десь в Ростовському та Краснодарському краю. І якщо ви думаєте, що він звільняв Полтаву чи Україну – то це неправда. У другій світовій війні він відзначився у Полоцькій обороні (Білорусь) та контрнаступі під Москвою. Всі ці битви супроводжувалися величезними втратами людських ресурсів. Під Полоцьком взагалі майже перестала існувати 174 дивізія, якою командував Зигін. А співвідношення втрат на лінії фронту під Москвою, де Зигін керував контрнаступом було 1 до 20. «Солдат не жаліти. Руські баби ще нарожають» - цю фразу приписують маршалу Жукову.

Але для нас із Вами найцікавішим є не ця сторінка життя Олексія Зигіна. Давайте подивимося на період громадянської війни. З 1921 по 26 роки Зигін очолював воєнкоми у декількох регіонах – Тверська та Ростовська області. Історики говорять, що ця позиція завжди супроводжувалась придушенням численних селянських повстань. А тепер увага, саме в період з 1921 по 27 роки селянські повстання придушувалися з використанням ХІМІЧНОЇ зброї. Цю тактику розпочав ще Тухачевський у Кронштадті проти червоних моряків та пізніше в Тамбовській області. Історики фіксували тисячі смертей невинних людей, жінок, дітей по всій території радянського союзу, де ще було спроможне селянство. І наш «герой» Олексій Зигін мав до цього безпосереднє відношення. 

Про м’ясник Миколу Ватутіна – окрема історія. Там багато усього цікавого – і війна з Нестором Махно, і повалення законної влади Української народної республіки, і десятки тисяч непотрібних жертв при форсуванні Дніпра, і надзвичайна жорстокість у боротьбі з УПА та мирним населенням, яке його підтримувала. 

Кожна табличка з їх іменами на українських будинках – це знущання над тисячами життів героїв, що з 2014 року боролися за Незалежність, мир та спокій українців у війні з тими ж самими носіями пропаганди та блюзнірської брехні імперської, фашистської Росії. 

«Геть від Москви» - це гасло українського комуніста Миколи Хвильового об’єднало залишки творчої інтелігенції України і стало причиною чергової хвилі репресій у 30-х роках. Для нас це не гасло – це єдина форма виживання!

В наступний понеділок, 27 червня, збираємося з культурними діячами, громадськими активістами, депутатами різних рад обговорити питання зміни топонімів у Полтаві. Приєднуйтесь!