Перемога ціною в правду
Кожна Велика Перемога має свою ціну. Ми якось все менше замислюємося, чому в світових підручниках історії пишуть про Другу Світову війну, а в радянських підручниках – про Велику вітчизняну. А вся правда в даті.
Друга Світова війна розпочалась у 1939 році з взаємного вторгнення Нацистської Німеччини та Радянського Союзу до Польщі. Тобто СРСР був агресором. Тоді як радянська пропаганда переконувала всіх нас, що ми вели війну на визволення, оборонялися, а не нападали.
Кажуть, що історія повторюється у вигляді фарсу. Тільки цей фарс обходиться Україні у тисячі життів військових та цивільних, сотні дитячих життів, десятки тисяч зруйнованих будинків, біль та сльози українських дітей та жінок-біженців. У цей самий час Росія, в своєму пропагандистському угарі, не тільки не цікавиться про мирне населення України, їй абсолютно начхати і на своїх військових та цивільних. Скажу більше, їй начхати на долю усього світу та планети Земля. Все більше з екранів російського телебачення за вуст простих росіян лунає заклик до застосування ядерної зброї. Коли я кажу Росія, маю на увазі не тільки Путіна, Кремль чи політичну еліту країни, , насамперед це вся країна. Звісно, серед пересічних росіян, вражених вірусом «руZZкого міра» є поодинокі виключення, які засуджують війну. Частина з них намагається відстоювати своє бачення за кордоном, але більшість – тихо мовчить собі на кухні. Типовий кухонний протест, ціною в десятки тисяч людських життів.
8 травня ми будемо відзначати День пам’яті та примирення. Не святкувати, як це роблять в Росії, а відзначати. Згадувати мільйони життів, десятки мільйонів понівечених людських доль. Тут теж принципова різниця. Святкування Дня Перемоги – це як танці на кістках, «побєдобєсіє». Відзначення – це насамперед вшанування пам’яті.
Знаєте, я з дитинства зростав на радянських фільмах про війну. І я дуже добре пам’ятаю цей розподіл на «наших та ворогів», на «добро та зло», на «правду та кривду». Я дивився ці фільми і дякував Богу, що моє покоління та покоління моїх дітей та онуків буде позбавлено цього жахіття. А виявилося зовсім по-іншому. І ми знову бачимо чорно-білий світ. Де однозначним злом виступають ті, хто ще вчора хотіли бути братами та визволителями, а сьогодні «мочать хохлів».
День пам’яті та примирення – це день, який мають відзначати народи, для того, щоби війни ніколи не повторювались. А що робити тоді, коли вона знову прийшла? Як нам спробувати зрозуміти та примиритися з тими, хто влаштовують різанину в Бучі, ґвалтують наших жінок та дітей, бомблять школи, садочки, лікарні, пологові будинки.
Рано чи пізно ми закінчимо цю війну. Закінчимо її нашою перемогою. Але що робити з історичною пам’яттю, як жити з сусідом, який по суті своїй був, залишається і завжди зберігатиме в собі цей вірус агресора? Відповідь проста і вона в правді. Людина має жити в мирі та правді, насамперед з собою. Тільки тут є чорно-білі характеристики. Весь інший світ – різнобарвний. І я хочу, щоби ми якнайшвидше це згадали.
8 травня – пам’ятаємо, цінуємо, дякуємо.
А тим часом – захищаємо, воюємо, об’єднуємося!
