Чотири місяці бездіяльності або досі списуємо всі проблеми на війну.
На початку червня столична влада заявляла, що проєкти, які були погоджені минулого року, та необхідні ремонти доріг, комунікацій і так далі будуть проводитись, не дивлячись на війну. Це попри те, що у місті сотні пошкоджених будівель. Красень Харків обстрілюють на Північній Салтівці, а герої комунальники висаджують квіти та працюють з газонами на проспекті Науки, бо Харків повинен жити повноцінним життям, не зважаючи на півтори тисячі зруйнованих будинків та підприємств.
А що наша Полтава? На щастя, місто уникло бомбардувань, крім декількох “прильотів” по околицях. Однак, війна стала “чудовим” приводом нічого не робити.
Дороги. Черговий раз, як то кажуть, зі снігом зійшов асфальт. Навіть на центральних вулицях, як Європейська, знову з’явились кратери. Не кажучи вже про мости, на яких крайні смуги були взагалі не придатні для проїзду легковиків ( на щастя, міст на Половках почали латати). І хоча ще у квітні-травні треба було робити ремонти, міська влада демонстративно розриває договори з існуючими підрядниками, щоб знову їх же обрати. Тільки з середини червня почались хоч якісь ямкові ремонти.
Наступною болісною темою для полтавців став транспорт. Незрозумілі маніпуляції з опитуваннями, заявами “що домовились” і т.д. призвели до майже двох місяців без критично важливого транспорту. Містяни штовхались у небагатьох тролейбусах, їх давило дверима та натовпом. Навіть тролейбуси не всі вийшли на лінії. Полтавське тролейбусне депо заявляло, що близько 20 повністю справних одиниць у простої через брак водіїв. Згадаємо, що курси підготовки планували запустити ще минулого року. Чому не можна було оголосити екстрений набір, чи запросити водіїв з того ж Харкова, де тролейбуси тільки відновлюють поодинокий рух через зрозумілі обставини.
Епопея з маршрутками завершилась адекватним, за думкою більшості населення, тарифом у 10 грн. Який спочатку взяли перевізники, яким відмовили у ліцензії в міськраді, а потім вже й решта маршруток перейшли на цей тариф. Важливо звернути увагу, що знову допускають монополії, тепер на ринку перевезень. Ми ж наочно бачимо, що коли на ринку солі чи не єдиним виробником залишилась Артемсіль, у час, коли виробництво неможливо настає тотальний дефіцит. Чи потрібна у Полтаві монополія на ринку перевезень? Навіщо дозволяти одному пану диктувати умови цілому місту? Однозначно, треба розвивати комунальний автобусний парк та видавати ліцензії адекватним перевізникам, які готові працювати чесно та з підвищенням якості перевезень, про які ми говоримо роками.
А що з приводу зими? У Європі всі доступні медіа попереджають громадян, що наступний зимовий період буде край важкий. В Україні це можна перемножити на двічі. Зрозуміло, що в разі дефіциту газу люди будуть переходити на опалення електроенергією. Чи проводяться профілактики та підготовка полтавських електромереж до збільшення навантаження? Чи знову, як це було із 109-м мікрорайоном, електрики будуть постійно ремонтувати щитові та мережі, тільки тепер по всій Полтаві.
Звісно, все має бути адекватно та своєчасно. Зараз не час капітального ремонту парків чи зон відпочинку. Проте залатати ями, щоб дороги не розбили остаточно треба. Потрібно готувати електромережі та комунікації до опалювального сезону, поки є запас часу. Закликаю мобілізуватись та працювати на благо міста, громадян та країни.
