Полтавський транспорт: як мародерство стало нормою?
Друзі, тема громадського транспорту у Полтаві стоїть гостро десятиліттями. Проте у місяці війни це питання знову “вибухнуло” у суспільному обговоренні. Чергове підвищення тарифів перед війною до 8 грн у автобусах та маршрутках, 6 грн у тролейбусах задовольняло перевізників до початку війни. Вже за місяць з початку воєнних дій полтавці вже читали підозрілі новини, що перевізники невдоволені тарифом, але підіймати ціни у воєнний час - злочин. А через пару тижнів, виявилось, що зовсім не злочин.
Цікаво, що коли маршрутки не виїхали на маршрути, виявилось, що деяких водіїв цілком влаштовує тариф у 8 грн (варто згадати, що вартість метану, на якому їздить переважна більшість Рут практично не змінилась під час війни, наявність також є, практично завжди), проте інші водії погрожували їм за вихід на роботу.
Далі ще цікавіше. Спочатку ходять чутки, що маршрутчики погодились на 12 грн. Не зважаючи на це міський голова робить чадернацьке опитування, де полтавці обирали між тарифом у 15 грн або невиходом автобусів. Громада обрала не вихід маршруток. Через тиждень знову чуємо, що тариф буде 12 грн. Далі міська рада розриває угоди з перевізниками. Проходить декілька днів, коли 2 червня на засіданні погоджують тариф у 15 гривень для маршруток та 10 для троллейбусів. Одразу виникає декілька питань:
чому так відкрито тягнемо тариф до 15 гривень? У 10 грн чи 12 грн не вміщаються відкати чиновникам? Наступне питання щодо троллейбусного тарифу. Головним аргументом підвищення стало: “щоб тарифи між троллейбусом та маршруткою не так сильно відрізнялись”. Тобто транспорт, який завжди забитий під зав’язку є збитком? Навіть у такому разі - це основний громадський транспорт, на який можна виділяти дотації, особливо маючи профіцитний бюджет.
Далі поговоримо про цікаві рішення наших управлінців.
Коли ми читали новини, що маршруток немає, у троллейбусному депо говорили, що наразі на простої стоїть 20 повністю справних одиниць, через брак водіїв. Про відкриття курсів говорили ще на початку осені, чому вони так і не були запущені? Також, чому не можна запросити на кризисний період (1-2 місяці) декілька десятків водіїв харківського троллейбусу, поки там запущено лише декілька маршрутів, запропонувавши водіям адекватні умови. Тим самим розвантаживши перевезення.
Другим цікавим випадком є простій комунальних автобусів через брак дизельного пального. Знову виникає питання. Чому на початку війни не був сформований резервний запас пального для підприємства. Очевидно, що проблеми з паливом під час війни неминучі. Проте, забезпечити критично важливу структуру пальним ніхто не захотів. Друге питання. Чому державне підприємство не може замовити державну поставку цистерн з пальним? По мінімальній з можливих цін. Для підприємств, робота яких критично важлива, це потрібно робити в першу чергу.
Станом на початок червня маємо цікаву картину. Полтавці звикли обходитись без маршруток та відверто невдоволені майбутніми тарифами. Влада робить вид, що чує громадську думку, та з посмішкою підвищує тариф майже вдвічі. А на виході отримуємо ті ж самі гнили “гробовозки” з відпадаючими колесами, які приносять гарний прибуток, тільки явно не водіям.
