Електронний квиток — не просто іграшка та гарний бізнес. Це шлях до абсолютно конкретних результатів
Одна із головних подій останнього часу — міська влада обрала фірму, що буде впроваджувати електронний квиток у Полтаві. Підрядником очікувано стане Фарго Систем, вони будуть встановлювати валідатори, а за послуги отримають трохи менше як 10% від плати за перевезення громадян, за моїми розрахунками це 35-50 млн грн щорічно.
Впровадження електронного квитка чекали дуже довго, подія була сприйнята як прогресивна та і взагалі, майже панацея від усіх проблем у транспорті.
Але це трохи не так. І ось чому.
Впровадження електронного квитка у чистому вигляді не є самоціллю, і не дає майже ніяких переваг та змін, окрім більше зручної оплати. При правильному підході — це необхідний, але проміжний етап трансформації транспортної системи, який має потягнути за собою досягнення абсолютно конкретних цілей із покращення сервісу для пасажирів Полтавської громади. Якщо цього не станеться — люди просто так заплатять фірмі-підряднику десятину. Так-так, саме люди, адже зрештою перевізники “зашиють” ренту у тариф, працювати у збиток ніхто не буде.
Які індикатори ми повинні вимагати від міської влади у частині транспорту після впровадження електронного квитка ?
Стимуляція використання. Досягається простою диференціацією тарифу. Простими словами: безготівковий розрахунок — дешевше. Саме тому під час піднятті тарифу була зроблена помилка, у вигляді єдиного тарифу. Правильніше було б, наприклад зафіксували ціну на безготівку у районі 7 гривень. Без стимуляції, рівень електронізації буде низьким. Цю систему обов’язково треба будувати під час впровадження електронного квитка. Дедлайн - початок впровадження.
Компенсація втрат через економію відсутності кондукторів. Нормальною є ситуація, коли перехідний період валідатори використовують кондуктори у переносному вигляді, але у середньостроковій перспективі місто має повністю відмовитися від їх послуг, економити 12-18 млн грн щорічно та спрямувати їх на модернізацію рухомого складу. Дедлайн — 1 рік після початку провадження.
Перегляд транспортної мережі (маршрути). Наявна мережа застаріла і недосконала, і використовуючи аналітику системи електронного квитка можна зрозуміти які маршрути перевантажені, а які навпаки, відповідно їх можна об’єднати та оптимізувати. Таким чином скоротиться пробіг одного засобу, але виручка не зменшиться. Зекономлені кошти можна витратити знову ж таки на модернізацію матеріального стану. Дедлайн появи нової мережі — 0,6 - 1 рік після початку впровадження.
Ревізія тарифу. Наразі тариф формується виключно спираючись на даних самих перевізників, на їх видатках. Місто практично наосліп їм вірить (не має іншого вибору) і формує тариф. Маючи аналітику, статистику по пасажиропотоку можна більш адекватно порахувати собівартість, і як наслідок — тариф. Обґрунтувати підвищення не на словах, або ж навпаки — зафіксувати тариф на деякий час. Дедлайн — 1 рік із моменту початку впровадження.
Проведення конкурсів та оплата перевізникам за кілометр, а не за людину. Це максимально справедлива модель, яка враховує пробіг, а не пасажиропотік. Таким чином нівелюється: корупція при розподілі маршрутів (вже не важливо не “хлібний” або дотаційний), вирівнюється графік і зникають ділянки де транспорт ходить погано та вирішується проблема із пільговиками.
Висновок: Впровадження електронного квитка — це звісно прогресивно, але не варто радіти передчасно. Якщо керманичі міста неефективно використають впровадження Е-квитка, то влада зможе отримати розуміння всіх грошових потоків та розділити найвигідніші маршрути між своїми перевізниками.
Електронний квиток не гарантує нічого, якщо віднестися до нього халатно. І я як голова комісії ЖКГ буду контролювати, щоб цей процес йшов саме шляхом розвитку та приносив користь транспортній мережі та громаді міста Полтава.
