Площа Ринок, «Станіславський феномен», франкіський транспорт

В минулій публікації я писала, що Івано-Франківськ мені нагадує Львів, але зараз я можу сказати, що він мені не схожий на жодне місто України, де я побувала.

Я тут всього 4-ий день, але вже не хочу їхати назад. Мені подобається компактність міста і дружелюбність мешканців. Хоча я тут вперше, але мені зовсім не страшно заблукати. Я тут почуваюся, як вдома.

Учора на обідній перерві я все ж таки вирішила прогулятися до головної частини центру – площі Ринок.  Там, як і у Львові, стоїть ратуша. До речі, коли я їхала поїздом зі Львова до Франівська, то розговорилась із львів’янином. Він мені трошки розказав про Івано-Франківськ. І коли я запитала «і у Франківську є площа Ринок та ратуша», він мені повідомив, що раніше у кожному містечку Галичини була площа Ринок, на якій розташовували ратушу. Власне, навколо цієї площі і будувалося саме місто

Площа Ринок

На площі, як і у Львові, одним рядом стоять старі будинки по 3-4 вікна. Посередині видніється ратуша не дуже великих розмірів, а під нею розташований пам’ятник яйцю. Також зліва біля ратуші я побачила вертеп, на якому написана молитва «Отче наш».

Ратуша

Пам'ятник яйцю

Вертеп з молитвою "Отче наш"

Ввечері, знову на 7 годину, я пішла до того ж громадського кафе «Urban Space 100» на літературний вечір від резиденції «Станіславський Феномен». Там учасники літнього заїзду розповідали про свої враження від міста та програми в цілому. Цікаво, що у кафе щодня проводяться якісь заходи.

Учасники "Станіславського Феномену"

Резиденція «Станіславський феномен» – літературний проект, автором якого стали Тарас Прохасько, Василь Карп’юк та Віталій Чупак. Двоє молодих авторів, відібраних журі з-поміж заявок, місяць живуть у хостелі «Феномен», знайомляться з Івано-Франківськом і пишуть щотижневі есе. Дана резиденція стартувала у липні 2013 року. За цей час учасниками стало десять авторів з різних куточків України. До речі, одним із них був і полтавський поет та журналіст Роман Повзик.

Я вирішила залишитися там, щоб швидше написати матеріал та кинути редактору, тому вийшла з кафе трохи раніше 10. І тут я зіткнулася з проблемою. Простоявши 20 хвилин на зупинці, я так і не дочекалася транспорту. При чому, зупинка знаходилася майже в центрі. Я вирішила викликати таксі, так як дорогу додому я ще не дуже добре пам’ятала, але й із цим виявилися проблеми. У двох службах мені сказали, що поруч немає машин, а в третій не могли зрозуміти, де я знаходжуся. Хоча я стояла на зупинці і чітко пояснила, в якому напрямку мені їхати і що знаходиться поруч.

Мені пощастило, і через хвилин 40 приїхала маршрутка, скоріш за все — приватна. А якби не приїхала, що б я робила? Тому після 10 вечора краще вже дійти додому пішки, а не псувати собі нерви та настрій.

Наостанок розповім про ціни. Ціни на автобус такі ж, як і в Полтаві. І наскільки я розумію, тут взагалі крім бусів і таксі більше ніякого транспорту немає. Принаймні, я не бачила. На таксі від вокзалу до околиці міста я доїхала за 35 гривень, але замовляла авто не через службу — напряму приватного таксиста.

Купити продукти та сходити до ресторану чи кафе ви можете за таку ж ціну, як і в Полтаві, а то і дешевше. Ще тут є багато дешевих їдалень, основна частина яких знаходиться у центрі, проте я ще до них не дісталася. Але за словами мого знайомого, який зараз навчається тут, в них можна поїсти суп за 3 гривні.

Якщо ви любите театр, то на цю розвагу ви витратите всього 10 гривень! Коли мені про це сказали, я ще перепитала кілька разів. Проте зараз він не працює, бо літо, і тому мені не вдасться там побувати. Також тут дешеві квитки в кінотеатри — денні сеанси коштують 20 гривень.

Тож, місто є недорогим та комфортним для життя і відпочинку. У наступній публікації я розповім про пана Парукопійок та своє знайомство з громадським активістом та одним з ініціаторів і лідерів франківського Євромайдану Максимом Кицюком, який працює двома поверхами вище в тій же будівлі, де знаходиться моя редакція.