До Львова з червоним прапором, що в Ізраїль зі свастикою…

Це свідома ідеологічна зрада завоювань незалежної, суверенної держави. Напевне, друга за своєю важливістю, після здачі Москві Севастополя у наслідок підписання так званих харківських угод.

            Хіба ж протягом дев’ятнадцяти років хтось комусь забороняв святкувати 9 травня під омріяними прапорами? Хоч під квітучим яблуневим гіллям, доставленим із Марса, які наобіцяли радянські комуністи у своїх химерних, утопічних піснях.

            Чому ж саме на 66-му році з часу закінчення війни треба було все зодягати в кумач? Який для українців є водночас і нагадуванням про геноцид, у якому голодом замордовано понад вісім мільйонів українців. Це прапори загороджувальних загонів НКВС, які не випускали голодних, опухлих людей із «очищених» до останньої зернини сіл.

Та тому, що українська влада дослужилася до ролі маріонетки, яку банально використовують чужі люди в своїй політичній грі. Дають, приміром, команду закривати українські школи, поставлені ними на міністерські пости українофоби тут же хвацьке беруть під козирок. Повеліли реанімувати людожера Сталіна, в Україні поспішно заходилися ліпити його погруддя і бюсти, винесли портрети ненависного вусача аж на Хрещатик. Загадали розробити закон про повернення до радянської символіки – бігцем партдепи понесли реєструвати законопроекти до Верховної Ради…

Україна ще фізично начебто не окупована, а нинішня влада уже вся в чужинських лещатах. І доказом цьому якраз стало прийняття купленими на зарубіжні гроші парламентськими тушками закону про підняття червоного прапору, символу біди для українського народу, на всіх державних установах 9 травня. Глава парламенту догідливо кинувся публічно вилизувати зраду, обставляти її різноманітними послужливими словами.

Єдина приємність тут та, що глава держави все таки не відважився підписати антиукраїнський закон. І в тому, як на мене, він весь як на долоні - . безпорадний: не знає куди йди і як діяти, обставлений зусібіч агентами зарубіжного впливу, лише безжалісно воює з опозицією. Мабуть, у цьому єдиному знаходячи персонально бузувірську розраду для себе. Треба ж, щоб тебе боялися не лише тоді, коли виїжджаєш кортежем на київські вулиці і завмирає весь рух…

Провокатором виступила агресивно-слухняна більшість, яка догідливо запустила червоне радянське ганчір’я., проголосивши його святинею для всіх українців. Навіть для тих, які вже народилися в новій, жовто-блакитній Україні…

Але найбільшим святотатством стало те, що «оголтєлиє» - більш влучного слова сюди, ніж цей експресивний русизм - не підшукати. Члени одеської «Родіни», кримського «Руського єдінства», повезли радянській кумач до Львова.

Розмахувати червоним полотнищем у Львові, це все одно, що розгорнути свастику у центрі Єрусалиму. Адже для більшості львів’ян совецькій прапор – неначе мотузок у домі повішаного. Багато жителів міста і області, всього західного регіону пройшли через мордовські і пермські табори, Колиму і Воркуту, де їх катували саме під цими кровавими знаменами. Це начебто навічно виколотий концентраційний номер, але не на звичному місці – руці полоненика, на…  генетичному коді галичан. Тому дратувати людей цим ворожим ганчір’ям – і святотатство, і цинізм – безглуздя в одному ворожому флаконі.  

Але хтось же ж розробив цей єзуїтський план. Коли виводки українофобських груп, укупі з комуністами, їдуть за сотні кілометрів, щоб спровокувати, поставити дороги дриґом життя цілого регіону. 

Доказом цього є те, що 9 травня на сайті одеської «Родіни» з’явилася  інформація про події у Львові під переможним, бравурним заголовком «Несмотря на сопротивление тысяч националистов, во Львове было развернуто Знамя Победы». На сайті всеукраїнського руху «Руськоє єдінство» 9 травня о 15:36 також оприлюднена інформація відповідного змісту під промовистим тріумфальним заголовком «Знамя над городом Лева».

Більше того, ще напередодні дня Перемоги, керівник сімферопольського міського «Руського єдінства» Сергій Юхін по телебаченню заявив, що «…учасники акції мають намір скрізь виконувати прийнятий парламентом України закон про порядок святкування 9 травня». 

Чи треба ще доказувати, що поштовхом до провокації стало рішення Верховної Ради, яка фактично підбадьорило українофобів до провокації?

С. Юхін розповів, що учасники його групи «політичного туризму» їдуть навести порядок на Пагорбі Слави у Львові. Везуть також 30-метровий червоний прапор.

А член політради одеської партії «Родіна» Олександр Васильєв, під запис також на телебаченні, пояснив усе так: «Навіщо це робиться? Ми демонструємо політичну волю Півдня України, щоб знищити поширений політичний мазохізм…»

Тепер – увага! Своїм рішенням, як відомо, Львівський окружний адміністративний  суд заборонив 9 травня марші проросійських громадських організацій із червоними прапорами вулицями і площами Львова.

Нині керівництво МВС заявляє, що воно не бачить ніяких порушників закону, окрім людей із пов’язками ВО «Свободи». Так начебто це львів’яни поїхали до Одеси чи Сімферополя і там, на противагу чіткого і конкретного рішення суду, влаштували рейвах…

Мабуть, у служивих людей, на догоду владі, розвинулася політична дальтонія?

 Щодо останнього є вельми влучне зауваження відомого американського інтелектуала і політичного діяча Даніеля Патрика Мойнихана, котрий якось заявив: «У вас, панове, може бути власна точка зору, але аж ніяк не власні факти…»

Чи не так?

***

            Учора, як відомо, Державна дума Росії протягом усього дня раз по раз поверталася до проблем святкування 9 травня у Львові. Начебто, все що сталося, насправді відбулося в якомусь Петрозаводську чи Водкінську, на території Російської Федерації. Там, схоже, забули, що Україна суверенна держава, що все це є нахабним втручанням у внутрішні справи іншої незалежної країни. 

Скрегіт зубів доносився аж до Києва. Москвичам до сліз було шкода, що не відбулося те, на що так розраховували - не замайоріли їхні червоні прапори над Україною. Відверто сипалися погрози, аж до комічних. Заборонити, приміром, грошові перекази в Львів із Росії. Про це верещав, звісно ж, пан Жереновський…

            А сьогодні подивували, чи, можливо, й порадували комуністи. Абсолютною дурістю...

            Московські ЗМІ нині оголосили, що 22 червня комуністи Росії, поспіль із їхніми вірними  прислужниками, відвертими зрадниками державності України, сталіністами із Києва, приїдуть до Львова і влаштують «шествие под. красными знаменами…»

            Мабуть, більшого варварства, цинізму придумати вже не можна було. Хочеться, понад усе хочеться в Кремлі, аби заколотилося, сталося кровопролиття в Україні. І на приціл узято саме західний регіон, есесеровщина, сталінізм щодо яких натворили щонайбільше бід.

            Запитується: а що, власне, святкувати 22 червня? Невже, день початку війни. Це все одно, якби давати уроситий бал на честь початку епідемії смертоносного тифу, чи то сибірської виразки. Схоже, геть уже вижили з розуму…

            Але водночас ця хвороблива акція комуністичних, маразматичних викидишів українського суспільства остаточно поставить крапку в тому, чи є в Україні українська влада.

            Бо тільки влада може поставити край цим спробам зберегти спокій і мир в суспільстві. Поки що виходило, що вона лише розпалює ворожнечу, штовхає народ до кровопролиття… На жаль…

            Якщо ж влада допустить подібне, це означає, що всьому людові потрібно організовано виступати за дострокові президентські та парламентські вибори.