Розмір тексту

Три рішення для подолання страху перед спілкуванням

Пригадуєте мультфільм «Чіполіно»? Там був негативний персонаж — Синьйор Помідор. А тепер уявіть, якби в нього тремтіли руки. Уявили? Тоді ви приблизно знаєте, на кого я була схожа в моменти паніки. 

Останню спровокувати було не так і складно: досить лише взяти мене, кількох незнайомців і змусити нас спілкуватися. А якщо ще на публіці — я вже близька до істерики.

Синьйор Помідор (джерело — irecommend) Синьйор Помідор (джерело — irecommend)

Особливо тяжко мені було в школі. Якщо зі спілкуванням з однокласниками не виникало жодних проблем, то виступи біля дошки я ненавиділа. Одна помилка чи неправильне речення — і вже стою перед всіма червонюща і знервована.

З того часу пройшло чотири роки, і від проблеми майже нічого не лишилося. Допомогли мені позбавитися кілька рішень, наслідки від яких вплинули на світобачення.

1. Підвищуйте самооцінку.

Низька самооцінка — причина моїх вищеназваних страхів. Необхідно було її підвищувати.

Різниця в самооцінці (джерело — b17) Різниця в самооцінці (джерело — b17)

Тож перше, що зробила, — пішла у тренувальний зал. Далі — записалася у танцювальний гурток. Почала малювати, писала для літконкурсів. Словом, робила все, аби переконати себе: я нічим не гірша за інших. І заслуговую як на самоповагу, так і повагу оточуючих.

2. Якомога частіше спілкуйтеся.

Правило «поглянути страху в очі, аби його позбутися» спрацьовує майже завжди. Тож, коли обирала спеціальність для вступу, згадала про журналістику.

«А що, — думала я, — Пишу начебто непогано, українську мову знаю добре. Та і робота цікава».

Лякало те, що потрібно постійно контактувати з людьми. Але любов до слова перевищила страх перед незнайомцями. 

Почала працювати на другому курсі під час практики. Тоді потрапила на місцеве телебачення. І відкрила для себе, якими цікавими та корисними бувають знайомства. Але тоді зі мною постійно знаходився керівник практики. А гуртом, як відомо, і батька легше бити.

У процесі роботи У процесі роботи

Серйозно працювати почала на третьому курсі. Спочатку уникала особистих контактів з людьми — писала їм на електронні пошти, у соцмережах. У крайньому випадку дзвонила. Мабуть, моє небажання помітило керівництво. Як результат, усі нові редакційні завдання вимагали особистих зустрічей.

За кілька місяців вже могла вільно підійти на вулиці до будь-кого. І запитати, скажімо, про їхнє ставлення до безвізу чи-то про улюбленого письменника.

3. Спробуйте зіграти в театрі або уявіть себе супергероєм.

Один незнайомець здається не такою вже великою проблемою. А якщо їх багато? І вони дивляться на тебе, очікуючи щось. Тоді можна не те що почати тремтіти, а й розплакатися.

Для моєї спеціальності цей страх — тягар і перешкода. Коли усвідомила це, почала шукати рішення. Так, потрапила в театральний колектив «Т.Акт».

Виступ «Т.Акту» Виступ «Т.Акту»

Минуло чотири роки від першої репетиції. І тепер точно можу сказати: театр — найкращі ліки. На сцені ти «розчиняєшся» в ролі. Забуваєш про сотні очей, які на тебе дивляться. Там не існує нічого, окрім твого персонажа і його світу.

До речі, роль як маску можна приміряти і в повсякденності. Тоді ніхто не помітить хвилювання у критичних ситуаціях. Тож, хочеш не боятися заговорити до незнайомця? Уяви себе, Суперменом під прикриттям, наприклад.

***

Хочете позбутися страху — зіткніться з ним віч-на-віч. І нехай прибуде з вами Сила!

Про автора

Ярослава Фоніна

Ярослава Фоніна

Журналіст

1
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему