Вшанування ветеранів – це питання не лише закону, а й нашої совісті
Днями до мене звернулися представники ветеранської спільноти Полтавщини із повідомленнями про випадки, коли в окремих громадах відмовляються організовувати поховання ветеранів із військовими почестями лише тому, що вони померли вже після завершення служби, а не безпосередньо на фронті.
Справді, чинне законодавство чітко визначає категорії військовослужбовців, для яких проведення поховання з військовими почестями є обов'язковим. Насамперед це Захисники, які загинули під час виконання бойового завдання або померли від отриманих бойових поранень.
Водночас, щодо ветеранів, які були демобілізовані й пішли з життя вже після служби, закон не встановлює автоматичного обов'язку проводити повний військовий церемоніал. У таких випадках рішення часто залишається за громадою та враховує побажання родини.
Але є речі, які не вимірюються лише нормами закону.
Люди, які пройшли фронт, ризикували життям, втратили здоров'я, пережили війну, назавжди залишаються Захисниками України. Багато хто з них повернувся додому з важкими пораненнями, інвалідністю, психологічними травмами чи тяжкими захворюваннями, набутими під час служби. Саме тому громади повинні знаходити можливість гідно вшанувати їхню пам'ять.
Прапор України, хвилина мовчання, коридор пошани, участь представників влади, ветеранів і військових – це не про витрати чи формальні процедури. Це про нашу вдячність людям, які свого часу стали між Україною та ворогом.
Закликаю органи місцевого самоврядування Полтавщини уважно ставитися до таких випадків і, навіть коли закон не покладає прямого обов'язку проводити військові почесті, ухвалювати рішення на користь людської гідності та поваги до тих, хто захищав державу.
Наш обов'язок – пам'ятати своїх Героїв не лише тоді, коли вони гинуть на полі бою, а й тоді, коли їхнє серце зупиняється вже після повернення додому. Бо подвиг Захисника не закінчується датою його звільнення зі служби.
Ігор Процай, голова фракції ЄС в Полтавській обласній раді
